спортивні секції та гуртки — це невід`ємна частина студентського життя у Японії.
вона забезпечує студентів новими зв`язками, без яких тут взагалі ніяк не обійтись, і новим досвідом, який виходить за межі лише чисто спорту чи предмету гуртка.
це також цікаве проводження часу, якого і так багато, бо у моєму університеті (університет Ямаґучі), здається, серйозно навчанням займаються може лише медики.
(але вступ у спортивну секцію для медиків і так обов`язковий, “щоб завести старших знайомих, які допомагатимуть з навчанням, і підвищити продуктивність навчання за допомогою спорту”, за словами знайомого).
ТЕРМІНИ
・サークル (са-куру) — гурток. поділяються на культурні (наприклад, артистичний, музичний, археологічний, шахматний, чайної церемонії, фотографування, і т. д.) і спортивні (все шо завгодно — включно зі стрільбою з лука, і тою, шо на конях, і тою, шо з яхтами :Р)
・部活 (букацу) — спортивна секція. порівняно з гуртком, в секції є чітко встановлені (строгі) правила, яких потрібно дотримуватися.
・先輩・後輩 (семпай – ко-хай) — старший і молодший, зазвичай за статусом. тобто якщо я третьокурсниця, то другий і перший курс — мої кохаї, а четвертий і всі що випустились— семпаї.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
отож, я вступила у секцію плавання. зразу ж на другий день як я приїхала в Ямаґучі, я пішла подивитись на басейн. він вабив мене своєю голубизною і свіжістю у жаркий день ранньої осені. у мому університеті я так сяк плавала, напевно, для задоволення і довгого теплого душу, але вступити в секцію плавання в Японії для мене було під номером 1 в списку “зробити по приїзду в Японію”.
і ось пройшов рік, повний спогадів. сказати є шо надто багато, шо аж страшно, шо почну зараз тут розпускати соплі, бо це все-таки мої останні дні в Японії, в які зі швидкістю світла забуваю все погане, важке і неприємне, що було.
1. японці неймовірні, бо вміють контролювати самі себе.
в моєму українському уні в секції є якісь люди, які все вирішують, є тренери, які кажуть, що тобі плавати, коли приходити. тобі достатньо знати одного тренера. це як сильна столиця, у яку стікають всі гроші усієї країни, а потім розприділяються назад у регіони згори.
в Японії ж – чиста децентралізація.
тут немає тренера, який вкаже тобі на помилки, і навчить плавати. “ти шо, дитина? вчися сама” — так мені сказали.
тут секція контролюється самими студентами. є 2-ий курс, який має майже всі повноваження і обов`язки, і вирішує все обговореннями. вони самі складають меню заняття, менеджери самі його проводять, засікаючи час (я спершу подумала, що вони за це отрумують гроші), вони мають свій бюджет, вони самі бронюють готелі і самі їздять на змагання, самі винаймаючи автобуси..
і коли вони прибиратимуть басейн, вони робитимуть це без сачкування. і плаватимусь у 23-градусному басейні, трясучись, і переборюючи своє тіло, яке ледве рухається від того холоду!!
2. японці роблять навіть тоді, коли немає можливостей.
справа у тім, що в Японії майже в кожній школі і університеті є басейн, але зазвичай вони відкриті. тобто плавати можливо лише літом.
на початку червня температура в басейні приблизно 23-24 градуси, і цілий місяць триває сезон дощів. ви собі уявляєте плавання в холоднющій воді 2 години в дощ? в мене тіло переставало рухатися за пів години…..
окрім того, оскільки той басейн використовують і інші працівники уні і студенти, то вже з липня він стає брудним, інколи до такого стану, що за метр нульова видимість.
в інші пори року ми винаймали цілий басейн, за свої гроші. але оскільки у студентів — пари, то тренування починалося о 5.30 ранку.
і так — 4 рази на тиждень, і ще 2 рази на тиждень – тренування на суші.
і виключно все за свої гроші. і навіть коли їдемо через пів Японії на змагання — уні не виділяє ні копійки.
3. згуртованість і ієрархічні стосунки
ієрархічні стосунки — це звична річ у японському суспільстві, і це те, що іноді мені найбільше не подобалося. звичайно, це класно, що кожен проходить через найнижчу планку, і в кінці кінців стає з нічого тим, на кого всі моляться (це з перебільшенням, але….).
але. є така штука як номікай — це вечірка в ресторані, де японці напиваються. інколи напиваються більше, інколи менше, але напитися — це обов`язок. тобто, в Україні люди пють тому, що їм хочеться, а в Японії — тому, що так треба. так вони здружуються з людьми, і мушу сказати, що це діє і справді весело, але… мені трохи дивно, що таке влаштовується обов`язково після кожного змагання.
так ось, на таких вечірках виразно помітно ті ієрархічні стосунки. бо:
・за столом на вечірці треба сидіти по-японськи на колінах (що втомливо для ніг) доти, доки найстарший за столом не скаже — “можете сісти зручно”
・їсти можна лише після того, як почне їсти найстарший семпай, і всі інші семпаї, і коли вони скажуть “можете їсти”
・наймолодші мають наливати старшим напої (щоб постійно склянка була повна) і накладати їжу
・семпаїв ніколи не можна залишати без уваги, і треба про щось з ними балакати
・а для того, щоб з ними балакати, треба якомога більше про них пам`ятати — про їх навчання, підробіток, звідки вони, що вони роблять, і чим займаються, що люблять і т.д.
・на таких вечірках всі не сидять на одному місці, а пересуваються, що побалакати з якомога більшою кількістю людей
・семпаю не можна відмовляти. ну тобто такої опції як відмова врагалі не існує! навіть якщо він до тебе підійде зненацька, і запхає тобі в рот один за одним великі куски гарячої їжі, чи коли він підійде до тебе з графіном пива і почне вливати його в твій рот, і коли він скаже “пий” – нічого не поробиш, мусиш пити..
якась така атмосфера тут у Японії, що не можливо відмовити… чи розізлитися, крикнути, виблювати, вдарити чи ще щось.
так мені сказали, хм.
такий мій досвід японської спортивної секції. вважаю його безцінним!
примітки
・забула сказати. секція плавання у моєму японському університеті – найстрогіша зі всіх, хихи 😛
・сайт секції http://web.cc.yamaguchi-u.ac.jp/~yust/ (є багато світлин!)
23 вересня 2015
цікаво почути ваші думки! ^^