Автостоп у Японії: мій досвід, історії та поради

Автостоп у Японії: мій досвід, історії та поради

Автоспин — це, можливо, мій найкращий досвід у Японії! З точки зору того, хто говорить японською, це класна можливість поспілкуватися з найрізноманітнішими людьми і зібрати багато інформації про ту чи іншу місцевість (як компенсація відсутності спілкування через каучсерфінг).

Я дуже багато подорожувала автостопом протягом року свого навчання у Японії 3 роки тому, проїхавши приблизно 10 000 км більше ніж у 100 машинах.

Я також подорожувала автоспином під час своєї останньої місячної подорожі Японією, про яку писала у Facebook та Instagram за хештегом #японія26днів. Мені не вдалося здійснити навколо-японську подорож автостопом, тому що це не було моїм пріоритетом, а також через деякі особливості різних регіонів, але ось що мені вдалося:

• проїхала автостопом 1680 км (з 2480, тобто 2/3 усієї відстані)
• у 31-ній машині (сама лише 5 машин, а решту з різними японцями)
• обмінялася контактами і домовилася зустрітися ще раз з 4-ма людьми
• вперше їхала у кемпінг-машині
• вперше стопила втрьох
• один раз ненавмисно застопила у ресторані
• вперше стопила на Хоккайдо та районі Тохоку (північ о-ва Хоншю)
• кілька повних провалів у автоспині

 

Раніше, до цієї подорожі, я стопила лише на захід від Токіо, включно з Окінавою, і не дуже часто стикалася з труднощами. До того ж, зазвичай швидкість пересування там досить висока через те, що японці послуговуються (платними) хайвеями.

Однак, Хоккайдо і Тохоку — це був зовсім інший світ. По-перше, ми приїхали у час, коли ще лежав сніг, швидко темніло (десь 17:30 вже було темно), мало що працювало після 4-ої дня, якщо взагалі було відкрито, і здавалося, що люди весь час сидять дома і взагалі мало пересуваються.

Тим не менше, наші подорожі автостопом були дуже яскравими, і у мене залишилося багато класних спогадів, які зігрівають душу!

 

Ось декілька історій:

① Токіо — Наґоя 300 км

Чоловік і жінка, які якраз відправили свою доньку до Токіо на навчання, і верталися додому до Наґої. З ними було дуже легко розмовляти, і мама кілька разів повторювала, що як класно, що я їм попалася і склала компанію, бо так їм немає часу сумувати і веселіше їхати. На час цієї поїздки я відчула себе наче їхньою донькою!

До речі, ось про що ми говорили (окрім того, що поділилися своїми історіями):
      • про окодзукай (кишенькові гроші) для чоловіків — у Японії досить часто жінка розпоряджається фінансами, і виділяє чоловіку певну суму на місяць. І ось, мама така: “які чоловіки бідні, що вони мають виживати на маленьку суму кишенькових грошей. Така от у світі несправедливість. Ось у нашій сім‘ї не так, я виділяю більшу суму”. І чоловік такий: “Серйозно?!” Було весело! 😀
     • про бенібана — квітки, які містять червоний барвник, але раніше їх дівчата збирали голими руками, і барвник ставав ще червонішим від крові від колючок.

 

② Сервісна зупинка Сабаґава на хайвеї — залізнична станція Юда-онсен 20 км (префектура Ямаґучі)

20 км, які, здавалося, тягнулися вічність, бо були вони в компанії шести сараріманів (офісних працівників), які їхали собі відпочити (корпоративна поїздка) і вже собі трохи хильнули. Мені вони сказали сісти між ними, а потім захоплювалися, яка я смілива…

Після вже звичних відповідей на запитання, шо я хто я і взагалі чому говорю японською і вирішила її вивчати, мені стало не по собі від їхніх жартів і підколювань одне одного (і мене в тому числі), а особливо чувака на кличку “білий ведмідь” – хоча мені він видався найнормальнішим з них усіх, і був для мене моральною підтримкою і опорою.

Серед того всього один чувак ззаді витягує тисячну купюру з гаманця (я така, “що вже зараз буде! навіщо!”), згинає наполовину у місці лиця, і каже: “Подивися на ліву половину лиця, і праву. Що думаєш? Не нагадує тобі єврея?” І тут раптом всім вже весело не було, і ми балакали на серйозну тему (яка була популярною під час всієї подорожі Японії — якось так попало), але ненадовго.

В останні хвилини найбалакучіший чувак справа від мене весь час повторював: “Ти напевно думаєш, “коли вже, ну коли ми вже доїдемо?! ну скільки ще!? хочу вже пошвидше вийти з машини!” не переживай, ще трошки”. Він просто читав мої думки.

Сама дивуюся своїй сміливості після цього…

 

③ Муроран — станція Коґане 12 км: Сакемото-сан

Іноді під час автостопу у Японії попадаються люди, які, як тільки побачать стоперів, наче втрачають голову: вони можуть перелаштуватися з крайньої смуги на 3 смуги у заторах на відстані 30-40 метрів, а можуть не думаючи зразу ж розвернутися, махати вам руками, бібікати, і просто неймовірно хотіти вас підвезти. Так сталося цього разу!

Сакемото-сан був якраз під час роботи на машині, яка перевозить саке, але його це не зупинило: мене посадили у буду невеличкої вантажівочки на кошик з-під пляшок, і я сиділа поміж пива і різного алкоголю. Сакемото-сан був дуже балакучий, і почувши нашу історію, він зробив те, що досі ніхто не робив: запропонував нам житло 😀 (О так, це сталося!) Житлом виявилася ціла 2-кімнатна японська квартира у старому щось на зразок готелі біля курортного містечка з видом на озеро Томакомай.

Жаль лиш, що не вийшло з ним поспілкуватися більше… бо він дуже цікава особистість 🙂

 

④ Аеропорт Шін-Чітосе на Хоккайдо — Зупинка на хайвеї Ноппоро 50 км

У мене були великі очікування до автостопу на Хоккайдо, тому я вирішила стопити зразу ж біля аеропорту. Була широка дорога з великою швидкістю, без хорошого місця, де можна було б зупинитися, навколо нічого (дуже незвично для Японії), просто рівнина і сильний холодний вітер. Ми вже здалися, йшли пішки до залізничної станції, коли тут зупиняється чувачок (ми плакат вже опустили). Сказав, що відвозив жінку до аеропорту, і по дорозі туди нас бачив, і що жінка сказала йому нас підвезти, бо інакше цього більше ніхто не зробить 😀

Чувачок був веселий і класний, розказував про Хоккайдо, розказував про те, як на Хоккайдо немає обмежень швидкості, навіть не розказував, а показував! І у саме у той момент на дорогу нізвідки вибігає поліцейський з прапорцем “Зупинись”! Показав зупинитися на перпендикулярній вуличці, де вже було кілька інших таких машин. А потім такий підходить і так весело-весело каже: “Ой, ви трошки перевищили швидкість :D” . Вперше бачу таких веселих поліцейських, і щоб так радісно повідомляли про порушення правил.

Нашого водія забрали у поліцейську машину, тож ми не знаємо, чим все закінчилося, але через деякий час наш водій повернувся, не показуючи своїх почуттів і наче все ще в гуморі. Ось так поліція на Хоккайдо не байдикує! Нагадало Україну кілька років тому, тільки в Україні зустрічні машини більше попереджають…

 

⑤ Моріока — Ішідорія 30 км

Цей автостоп був ще більш незабутній, ніж усі інші, тому що ми навіть не стопили, але наша історія вже почала працювати на нас.

У місті Моріока префектури Івате ми пішли у індійський ресторан поїсти карі, і там, дуже незвично для Японії, офіціантка ні з того ні з сього почала нас розпитувати, звідки ми що ми… Про це почули всі навколо, і 2 жіночки за столик від нас вирішили показати нам одну сакуру у камені, накупити нам японських традиційних солодощів, і підвезти 30 км (до речі, це під час роботи, і було їм не по дорозі!)

Серце готове було вибухнути від доброти усіх цих людей!

 

Надихає?

Обов‘язково раджу спробувати!

Ось детальніше про автостоп у Японії:

У Японії є 高速道路 коосоку дооро — платні швидкісні траси, на яких є サービスエリア саабісу еріа — сервісні зупинки (з ресторанами, магазинами, інколи навіть готелями і гарячими джерелами/спа) і パーキングエリア паакінґу еріа — менші зупинки, але теж зазвичай з магазином. Якщо подорожувати велику відстань, то краще стопити на таких трасах від зупинки до зупинки. Попасти на них можна інколи пішки зі звичайної дороги, і є сенс під‘їхати до них поїздом і трохи перейтися (хоча не на всі можна зайти пішки!). Однозначно, це найкращий спосіб вибратися з Токіо та інших великих міст!

Однак, ця подорож показала, що на Хоккайдо та півночі острова Хоншю хайвеї пустують, особливо у період десь з жовтня до травня, коли холодно і люди мало пересуваються. Але між містами Сендай (370 км на північ від Токіо) і Фукуока (острів Кюшю) завжди є рух і можна спокійно стопити на хайвеї.

У Японії також є 国道 кокудоо — національні дороги, але чесно, мені з ними не везло… Там є місце, де зупинитися (наприклад, автобусні зупинки), але великий потік машин і досить велика швидкість не дають японцям часу подумати і вчасно зреагувати (на мою думку). Винятком є Окінава.

Взагалі всі не-хайвейні дороги називають 一般道 іппандоо (“звичайні дороги”) або 下道 шьтамічі. Автостоп на таких дорогах займає багато часу (ще й тому що дуже відволікаєшся на всякі магазини etc, і пробуєш різні місця для старту — на хайвеї все чітко), і на великі відстані за день не варто розраховувати, але мені такий австоспин дуже до душі, оскільки можна поспілкуватися з місцевими, і зустріти класних людей!

Загалом я зазвичай стоплю з плакатами формату А3 з написом міста чи напрямку, і не тримаю висунутий палець, (хоча якщо це якесь мертве місце і є лише дорога, то ясно, що лише пальця вам буде достатньо :D). Папір та маркер зручно купити у магазині “все по 100 єн” (якщо детальніше, то у пакеті 15 листочків :D)

Ще я пишу фразу 日本語できます, тобто що я говорю японською, щоб японці не боялися зупинитися. Це доволі важливо, і інколи вона впливає на їх вибір, чи підвозити мене, хоча багато все одно перепитують 日本語しゃべれますか?Чи говорите ви японською? 😀

 

Найбільша відстань, яку я проїхала за день — це 700 км, і думаю, що можна розраховувати на швидкість 40-50 км/год у середньому на хайвеї у проміжку між Сендаєм і Фукуокою.

У дощ стопити важко (дощем я називаю те, від чого можна промокнути), у такі дні я їду поїздом. Також як стемніє, стопити не раджу — практика показує, що це трата часу.

Ось деякі поради:

1. Треба хоч якусь японську, хоч кілька фраз…
Хоча би вміти сказати, що ви з України, чим ви займаєтеся, куди ви їдете і т.п. Японці зі своєї сторони говоритимуть до вас повільно, чітко і простенькими фразами, що дуже допомагає 🙂

2. Обов‘язково раджу мати паперову карту.
Якщо це хайвеї, то карти платних доріг можна знайти на кожній зупинці на хайвеї безкоштовно. Хоча вони і японською, ви завжди можете попросити водія тикнути пальцем куди він або вона їде, і де може вас висадити. Такі карти також стануть в пригоді і для інших доріг.
Карта на телефоні не дуже зручна.

3. Раджу писати назви міст на папері японською (просто скопіюйте, якщо не в курсі як писати японською).

На папері варто також писати не лише назву міста, а додати слово 方面 хоомен “напрямок”, наприклад 京都方面 кьоото хоомен — у напрямку до Кіото. Так вас підвозитимуть і ті, кому по дорозі, бо інакше подумають, що ви хочете саме у Кіото, і у вас буде менше шансів.

До речі, це не діє у Хоккайдо — там нам казали писати кожне місто окремо. Наприклад, я їду до Томакомай, і по дорозі є Фурано, Такікава, Івамідзава з більш-менш великих міст. Написати “у напрямку до Томакомай” не так діятиме як писати кожного разу наступне місто… (з мого досвіду і з того, що нам казали люди).

4. Завжди раджу мати запасний план.
Це особливо важливо у Хоккайдо і північних районах Хоккайдо, на острові Кюшю, а також звичайних дорогах. Ось як роблю це я: шукаю наперед розклад поїздів (коли останній поїзд) і відстань до станції, і приблизно розраховую, до якої години я можу стопити, і коли треба буде вертатися, якщо ніхто не зупиниться. Під час цієї подорожі у мене був не один фейл, і раніше я теж бувало ночувала на хайвеї. Це незабутньо, але більше я такого не хочу 😀

5. Питайте місцевих, як краще доїхати і де краще стояти, але не завжди враховуйте їх думку.
Те, що на карті є дорога ще нічого не означає. Інколи люди їздять такими маршрутами, які можуть виглядати дивними для нас, але на це є якась причина. Тому питатися і слухати, що кажуть місцеві — це правильно, але також варто розуміти, що інколи вони можуть помилятися. 

6. Якщо вже вас запропонували підвезти, і їм по дорозі, я думаю, краще не відмовлятися.
Наприклад: ви стоїте перед входом на хайвей, вам зупиняється чоловічок, і каже: я не їду хайвеєм, а звичайними дорогами. Але ви хотіли на хайвей, бо далі простіше стопити. Все-таки, думаю, що відмовлятися негарно.
Це і є автостоп — приймати те, що вам пропонують, як подарунки долі. Довіртеся долі, богу etc, і все буде класно!

 

Взагалі, я вважаю, що правило автостопу #1 — це не очікувати, що може статися щось погане, а завжди бути налаштованим на позитив, і дарувати цей позитив людям, які вас підвозять. 

Також, майте на увазі, що від вас залежатиме уявлення японців про іноземців, тому це навіть трошки відповідальність. Хоча загалом іноземцям у Японії багато що прощається, тому

А ви б хотіли спробувати автостоп? 
Чи можливо, у вас вже є такий досвід? З радістю почитала б ваші історії! Feel free to share! 🙂

Також, якщо ви б хотіли спробувати автостоп у Японії, не стидайтеся і пишіть мені! Можу щось порадити ^^

Якщо стаття корисна, підписуйтеся на оновлення на блозі, щоб нічого не пропустити! 🙂

Fuji-Q Highland — один з най-най парків розваг у Японії! Мій досвід і поради

Fuji-Q Highland — один з най-най парків розваг у Японії! Мій досвід і поради

Щоб описати цей парк, можна вжити багато різних най: найбільш захопливий, найпопулярніший, найкрутіший, найстрашніший…!

У цій статті я розповім про мій досвід у цьому парку розваг 😛

Трошки вступу. У Японії є дуже багато парків розваг! Настільки, що в університеті був професор, який спеціалізувався саме на тій темі, і вів курс “Парки розваг у Японії”. (Це був предмет на вибір, і отримати з нього хорошу оцінку було дуже легко, та ще й тема така :D)

На тому курсі у нас були такі теми: “Парки розваг для сімей”, “Парки розваг для побачень”, “Тематичні парки розваг”… Ну ви вловили суть 🙂

Багато з цих парків — світового рівня, так би мовити, і конкурують з іншими, у кого найшвидша гірка, у кого найвища, у кого найшвидше розганяється, і тому подібне. 

Ну тобто це реально зовсім інший світ — щось, чого в Україні немає!


(Ліричний відступ: люблю водити японців/коучсерферів, яких приймаю, у львівський парк культури — бо після Японії зрозуміла, що це повний винос мозгу і шок 😀 спробуйте якось!)

Тож я запалилася відвідати один з цих парків розваг — один неподалік від Кітакюшю пішов мені так непогано, хоча казали, що він старенький і взагалі бе.

І ось я вибралася у один з топових у Японії — Fuji-Q Highland, або Фуджі-кю Хайрандо, якщо японською 🙂

Він знаходиться за дві години від Токіо. Тобто виходить така собі вилазка на день. 

Найпопулярніший pass/квиток туди — це на цілий день, з необмеженими катаннями. Зазвичай всі купують такий квиток, де вже все входить, катаєшся на чому хочеш і більше ні за що не платиш. Коштує він в районі 50 доларів.
Інакше треба платити і за вхід, і за кожен атракціон окремо.

Сам парк розваг, як заведено у всіх нормальних розвинених країнах, знаходиться на закритій території, за вхід на яку треба платити. На тій ж території знаходяться і якісь ресторани (щось таке), щоб пообідати.

Щодо самих атракціонів.

Серед найвідоміших:

  • Фуджіяма — з самого початку десь хвилину повільно підіймається на висоту 79 м, так що ви бачите лише небо, потім на вершині затримується на кілька секунд перед видом на гору Фуджі, а тоді… жара на кілька хвилин (довше, ніж у більшості атракціонів!), зі швидкістю до 130 км/год! 

 

  • Такабішя (мій улюблений) — якщо пам‘ять не підводить, мерша частина атракціону — у суцільній темноті, а згодом — вільне падіння від градусом 121 градус. (Особисто я б сама не зрозуміла, що це означає, але гляньте на фото!)

Фото із сайту https://fujiqhighland.wordpress.com, де є багато інформації про цей парк розваг (англійською)

  • Додонпа — вилітає просто як ракета: за 1,6 секунди розганяється до 180 км/год! Натомість, все дуже скоро закінчується — сам “політ” триває менше хвилини…

 

  • Ееджянайка — чесно, я на цей не наважилася… Там, таке враження, що обертається все і у всі сторони, а самі сидіння наче підвішені зверху і під ногами нічого немає~ Ну і вже стандартна швидкість в районі 120 км/год.

 

Фото із сайту http://www.fujiq.jp/attraction/special/eejanaika/


Приїхавши туди, з зрозуміла, що трошки переоцінила себе, і що це… ну не зовсім для мене…

По-перше, до кожного атракціону була черга 2 години мінімум. 2 години!!! 2 години стояти у живій черзі, на ногах, в очікуванні чогось класно-страшного, а іноді чекати, дивлячись на відео з застереженнями, кому не можна кататися на тих атракціонах. І ти такий стоїш, і думаєш-гадаєш, чи нема у тебе нічого з згаданого у тому відео…

Можливо, я за 2 години чекання перегоріла, а можливо на фоні 2 годин чекання іноді 2 хвилини самого катання взагалі пролітали зі швидкістю світла…

Ще одна штука — за чергою взагалі не видно, що за атракціон, а для мене було важливим, щоб на плечах був якийсь ремінь безпеки у сидінні. Або хоча би були високі сидіння! Але коли я прочекала всю чергу на один атракціон і побачила, що там сидіння по плече, а ремінця на пояс немає, і бокових стінок у сидіннях немає, я трошки не стрималася…

Після 3х атракціонів я вже була ніяка (а це 6 годин!), і мені не хотілося вже нічого…

Черга на кілька поверхів… Буває, треба чекати більше 3ьох годин! o_O

Тож, виходячи зі свого досвіду, можу дати кілька порад, якщо ви збиреєтеся у цей парк атракціонів:

1. Впевніться, що ви таке любите, і на такому рівні! Це важливо!

Я окей зі швидкістю, і кутами такими, що ти паралельно до землі і падаєш вниз, і крутишся вниз головою, і в темноті — все окей, якщо я надійно пристребнута.
У цьому парку у вас така впевненість не завжди є.
Також, впевніться, що вас так просто не укачує, бо інакше ви навряд чи насолодитеся тими атракціонами.

2. Плануйте все наперед!

Особисто я приїхала, а тоді почала розбиратися, які є атракціони і де вони розташовані, та на яких я хочу покататися. І із-за цього я втратила багато часу. Тому що треба так-во: залетів з відкриттям, і зразу зайняв чергу!Варто, можливо, також вивчити карту з атракціонами.

Ще кажуть, що є щось на кшталт Priority Pass — але його можна дістати лише на території парку, і в обмеженій кількості. Вони допоможуть вам зменшити чергу з 2х годин до 5-10 хвилин. На кожен атракціон треба окремий такий квиток, і у ньому вказується часовий проміжок (по годині) і назва атракціону, і коштує в районі 10 доларів (це не з мого досвіду :Р)

3. Їдьте та координуйтеся з друзями

Там випадково ми зустріли своїх одногрупників — і протягнули їх у свою чергу 😛
Ну чесно, не дуже бачила, щоб хтось ще так робив — але все окей, ніхто нічого не сказав (так наші друзі зекономили годину, але все одно ще годину треба було чекати…)

4. Запасіться водою та якоюсь їжею

Якщо ви бюджетні туристи. Щоб ви розуміли: безкоштовної води немає, а вода у пляшках з автоматів у 2 рази дорожча, так само як і, напевно, їжа.

Вже така ніяка після тих всіх черг…

Бюджет:

Квиток вхід + необмеженні катання 5700¥ (залежно від курсу – в районі 53$)
Поїзд/автобус в одну сторону — від 2000¥

Якщо купувати автобус і квиток разом, можна зекономити — вийде в районі 7700¥

+ їжа, вода
+ якщо ви не хочете стояти у чергах, тоді швидкий пропуск 


Якщо підсумувати: я справді можу порекомендувати цей парк для тих, хто любить адреналін! Він реально крутий! 

І ще одне: черги реально добивають морально… Дивлячить назад, думаю, що як вже туди їхати, то краще купити швидкий пропуск і не економити на тому…

Цікаві факти про Японію

Цікаві факти про Японію

Я впевнена, що у кожного з Вас є певне уявлення про країну Японія.
У цій статті я пропоную доповнити це уявлення деякими фактами та цифрами.

 

Пишіть у коментарях, скільки з них Ви знали, а скільки з них Ви почули вперше! 🙂

 

Поїхали!

 

1. Населення Японії — 127 млн, однак трохи більше половини з них живе у трьох метрополійних територіях (великі міста з околицями, населення яких їздить на роботу до основних міст): 37 млн у Токіо, майже 20 млн у метрополії Осаки-Кіото-Кобе та 9 млн у Наґої.

До речі, 73% території Японії — це гори і ліси, які не придатні для життя, землеробства або індустрії.

 

2. У Японії дуже стрімко розвивається туризм: з 10 млн туристів у 2013 р. — до 24 млн. у 2016 р., а в 2017 – більше 28 млн. Здебільшого завдяки збільшенню кількості туристів з навколишніх країн Азії, особливо з Пд. Кореї та Китаю (половина всіх туристів з цих двох країн!).

 

3. Японія займає одне з найвищих місць у світі за кількість велосипедів на людину. Велосипед як спосіб пересування дуже поширений у Японії. В той же час, Японія не відстає у рейтингу кількості автомобілей на особу: на десяток людей у Японії припадає 5,9 машин. При тому, у цій країні є доволі розгалужена мережа залізниць, а також швидкісний поїзд Шінкансен, який розвиває швидкість до 320 км/год. Який вид транспорту найпоширеніший – залежить від місцевості.

До речі, хайвеї у Японії платні. Наприклад, щоб проїхати хайвеєм з Токіо до Осаки (500 км) треба буде викласти від 90$ (якщо ви не маєте спеціального пристрою/ пропуску — 130$).

 

Карта залізничних шляхів у Токіо та околицях
 

4. Зарплата японця після університету — у середньому на рівні 1850$ і поступово зростає (після магістратури – 2150$). У японців все ще прийнято все життя бути відданим лише одній компанії, а якщо звільнитися і піти на роботу у іншу компанію — то треба починати все заново: з найнижчої посади і з мінімальної зарплати.

Тому, компанії наймають на роботу лише раз на рік — і цей процес займає майже цілий рік для студентів. До закінчення університету студенти вже мають місце роботи/ компанію, і зразу йдуть працювати.

 

5. Компанія наймає працівників не на конкретну посаду, тому спеціальність не стільки важлива, як важливий рівень твого університету. Саме тому багато вирішується після школи: важливо поступити у престижний (зазвичай державний) університет. У компанії зміст роботи мінятиметься кожні кілька років, і постійно відбувається рокіровка кадрів.

 

Вступна церемонія (або щось на зразок того…)
6. Традиційно, і ще досі, фінансами у японській сім‘ї займається жінка. Чоловік приносить зарплату додому, віддає усе жінці, а жінка вже виділяє йому кишенькові гроші на свій розсуд 😀 За статистикою, у близько 65% сімей (після народження дитини) жінка розпоряджається фінансами, і лише у чверті сімей – чоловік.

 

7. Проблеми сучасного японського суспільства: пізні шлюби, низька народжуваність, і старіння наслення. Японці доволі пізно одружуються: чоловіки в середньому в 31 рік, а жінки — 29.4. Окрім пізніх шлюбів, у Японії є і інші серйозні суспільні проблеми: старіння населення (зараз 27% населення — за 65 років, а до 2060 прогнозується зрости до 40%), низька народжуваність (1.44 на жінку). Із-за цього всього прогнозується, що населення Японії до 2060 р. зменшиться до 86 млн.

 

8. Кожний третій шлюб у Японії розпадається (так само як на Західній Україні). Якщо глянути лише на шлюби японців з іноземцями – то розпадаються 2 з 3-ьох (так само як на Східній Україні). До речі, 18% усіх розлучень — через зраду чоловіка (це друга причина; перша — не співпали характерами). 

Цікаво, що традиційно одна зрада не може бути причиною для розлучення. Хоча все-таки останнім часом більшає випадків, що визнають розлучення і лише через одну зраду. 

p.s. Кількість шлюбів японців з іноземцями – 3,3% від загальної кількості 😀

Ось, до речі, ця дівчина-американка веде блог, де описує свій досвід життя у Японії у тому числі
 

9. У Японії нижчий рівень самогубств, ніж в Україні: 15,4 випадки на 100,000 осіб проти 16,6. 

 

10. У Японії все ще є смертна кара. Наприклад, у 2017 стратили чотирьох людей. Зазвичай страту дають за кілька вбивств, але якщо вбивство дуже жорстоке — то можуть і за одне стратити. На кінець 2017 року ще 123 людини чекають своєї страти. До речі, лише 9% японців підтримують скасування смертної кари. 

 

11. У Японії є така штука як “смерть від перевтоми” на роботі: японці працюють дуже багато і віддано. Для багатьох — робота є пріоритетом. Також, вони частенько перепрацьовують і безкоштовно, а мало хто виступає проти, тому що як звільнять — то всьо….

 

12. У Японії настільки безпечно, що можна не закривати свої домівки (я особисто знаю людей, які так роблять!). Знайдені речі та гроші несуть у поліцію або вертають власнику, крадіжок та вбивств — мало (статистика по вбивствах на 100 тис осіб станом на 2015 р: Японія — 0.31, Німеччина — 0.85, Україна — 4.36, Росія — 11.31). Про безпеку у Японії я також писала на сторінці блогу у Фейсбук. 

Японська віза: порядок отримання та поради

Японська віза: порядок отримання та поради

Давно мрієте поїхати у Японію? Саме зараз настав сприятливий час у плані візи!

Якщо Ви може чули, Японія спростила українцям отримання візи з 1 січня цього року (2018).

І ось я зразу ж особисто протестувала отримання короткострокої візи :Р
Зараз любуюся нею у своєму паспорті і спішуся поділитися з вами своїм досвідом, та дати деякі поради!

У чому полягає спрощення отримання візи?

Якщо коротко: у тому, що тепер Ви самі можете виступати своїм спонсором.

Є кілька типів віз. Але ті, які найбільше підходять для туризму, це або туристична, або відвідування родичів/ друзів.

Раніше для виготовлення цих віз треба було 100500 справок від сторони, яка запрошує/ приймає. Тобто треба було мати працюючих родичів/ знайомих, яких можна таке попросити, або оформляти візу через турагенство, що виходило недешево (я чула :P)

Зараз для виготовлення візи на “візит друзів/ родичів” треба лише запрошення та план перебування від японської сторони, а якщо ви подаєтеся на туристичну візу, то від японської сторони нічого не треба, все можна зробити самостійно!

Тобто, спрощення суттєве, відчутне, і це круто, що воно відбулося.

Але чи все так просто? Деякі приємні сторони отримання японської візи та не дуже…

+ плюс японської візи — це те, що вона абсолютно безкоштовна. Ніяких візових зборів чи послуг візових центрів, звучить круто 🙂

АЛЕ Консульский відділ знаходиться лише у Києві.

Тому, якщо Ви, як і я, не з Києва, то треба буде мотатися до Києва 2 рази: перший раз щоб подати документи, а другий раз щоб отримати візу.

!!! Кур‘єрської доставки немає, оскільки паспорт після прийняття документів вам повертають.

Для мене як для львів‘янки це зайняло цілих 2 дні, і в районі 50$ за сам лише транспорт туди-назад туди-назад.

 

+ Інший плюс у тому, що документи приймають без запису (можна приходити у зручний Вам будній день)

АЛЕ документи приймають і візи видають лише з 9:30 до 11:30 (кожного буднього дня окрім встановлених вихідних).

Тобто знову ж таки, такій львів‘янці як мені світить лише або нічний поїзд, або ночівка у Києві…

Щодо списку документів:

— Треба складати поденний план перебування. Форма цього плану є на сайті посольства (лінк подам в кінці статті), але загалом треба заповнити, що ви плануєте робити кожного дня (я особливо не заморочувалася: “гуляю містом …., переїжджаю до міста ….”, “зустрічаюся з друзями”), де ви зупиняєтеся кожного дня, і якісь контакти.

— До цього всього треба підтвердження бронювання або оплати житла і літаків.
Додам, що при перегляді моїх документів дуже звертали увагу на те, що було оплачене, а що просто заброньовано.

— Підтвердження фінансової спроможності: Довідка з роботи / Інформація про залишок на рахунку з рухом коштів за останні 3 місяці.
Щодо цього можу сказати таке: у японській версії списку документів немає нічого про довідку з роботи чи обігу коштів за 3 місяці 😛
І взагалі мені як безробітній не було якої довідки подавати, але без неї обійшлося 😛 Ця довідка — це щось другорядне, а головне — це кошти для поїздки.

Ось декілька важливих порад:

1. Рекомендую анкету заповнити вдома (обов‘язково прослідкуйте, щоб вона була на двох сторонах одного аркуша!), бо там на це часу може просто не вистачити (кажу це з власного досвіду).
Взагалі краще її надрукувати вже заповненою, бо із-за кожної помилки прийдеться переписувати (наприклад, писати треба лише друкованими, а якщо раптом ви забулися і написали щось писаними…)
Ще одна причина цього — у приміщення консульського відділу просять вимкнути всі електронні пристрої, і слідкують за цим. Тому, якщо у Вас якась інформація буде на телефоні, наприклад, щоб її дістати, треба буде покидати територію посольства.

2. Раджу приходити з самого ранку, щоб мати час щось виправити/ донести.
При подачі всі Ваші документи переглянуть і скажуть, що ще треба, що не так, що доробити, переписати… Одним словом, для цього варто мати певний запас у часі, щоб не прийшлося приходити знову.
Наприклад, у мене було багато броней готелів/ хостелів, ну різний на кожен день 😀 Загалом десь 20 броней, і ось мені їх вручають при подачі і просять порахувати загальну суму. А там ціни і в єнах, і у доларах, і усе це діло рахувати без калькулятора.
Працівники кунсульського відділу дуже ретельні, і не шкодують на часу на детальну перевірку всіх документів 😛
Одним словом, варто мати запас часу!!!! До речі, ксероксу у консульському відділі немає, і якщо вам треба щось доксерити, то вас попросять зробити це десь інде.

3. У разі виникнення питань раджу дзвонити їм, та все уточнювати заздалегідь.
Система консультацій по телефону працює, перевірено 😉
Буває таке, що їм треба якісь документи, яких немає у списку, особливо якщо це візит родичів — там багато нюансів. Щоб перестрахуватися, раджу уточнювати все по телефону заздалегідь, а також на всякий випадок привозити з собою все що маєте (особливо якщо ви далеко живете).
Тому що, як я сьогодні почула від працівника: сьогодні цього документу не треба, а що буде завтра — не відомо. 😀

Після того, як приймуть Ваші документи, Вас попросять передзвонити у певний день (через тиждень) та дізнатися про статус своєї заявки. Ділові візи видіють зразу.

Взагалі, працівники, буває, ідуть на зустріч, входять у положення, що дуже приємно і радує 🙂

 

Тому, не бійтеся цього процесу, головне — комунікуйте, пред‘явіть кошти на подорож, і все буде окей!

А я тим часом готуватимуся до своєї навколояпонської подорожі, яка стартує вже через місяць!! ^^

 

p.s. Інформація про візи на офіційному сайті посольства: http://www.ua.emb-japan.go.jp/itpr_uk/ua_visa.html 

Якщо стаття корисна, підписуйтеся на оновлення на блозі, щоб нічого не пропустити! 🙂

Інтерв‘ю з японцями: Сенамі Чінен з Окінави [відео]

Інтерв‘ю з японцями: Сенамі Чінен з Окінави [відео]

Інтерв‘ю з японцями у Пн. Кароліні, дубль два!

Отож, як ви вже може знаєте, я постановила собі брати інтерв‘ю у всіх японців, яких я зустрічаю. Ось перше інтерв‘ю з Нанамі з Хоккайдо, яка поділилася з нами інформацією про її острів і місто, а також діалект і ще багато чого іншого.

Насправді, її ви можете почути і у цьому інтерв‘ю ― її коментарі чути за кадром 😀

Але головна героїня цього інтерв‘ю ― Сенамі, з зовсім іншої частини Японії ― Окінави
Сенамі дуже весела і цікава, і з нею завжди можна багато насміятися, взагалі ви це побачите в інтерв‘ю самі 😀

 

У Сенамі я розпитала про Окінаву ― острів/ острови, які розташовані на південь від Японії, і відрізняються від решти Японії атмосферою, культурою, історією і ще багато чим.
(Примітка: Окінава – це і префектура, і найбільший острів цієї префектури).

Дізнайтеся, які місця вона рекомендує відвідати на Окінаві, її враження від Америки…

 

А ось про окінавський діалект є окреме відео:

Невеличкий коментар до того, що вона не завжди може порозумітися з іншими японцями: сама цьому свідок. Коли зустрічалися втрьох з Нанамі з Хоккайдо, то таке враження наче Сенамі була іноземкою, а не я… 😛

До речі, деякі світлини з моєї подорожі до Окінави можете переглянути тут (посилання на альбом у феусбуку, відкритий для всіх)

Інтерв‘ю з японцями: Нанамі Канаяма з Хоккайдо [відео]

Інтерв‘ю з японцями: Нанамі Канаяма з Хоккайдо [відео]

Привіт із засніженої Північної Кароліни, США!

Саме тут, у Америці, я вирішила брати інтерв‘ю у всіх японців, які зустрічаються на моєму шляху

І ось сьогодні представляю Вам перше таке відео-інтерв‘ю.

Ідея була записувати відео японською, щоби для тих, хто вивчає цю мову, це могло стати практикою.
Для тих, хто не вивчає японської — нагода її послухати з уст японців з різних регіонів.
Також думаю додавати коментар щодо того, який рівень вввічливості ми використовуємо.

До прикладу, дівчина з цього відео — Нанамі — моя коліжанка (насправді до того ми бачилися лише раз, але дуже подружилися!), тому важко було притримуватися формального стилю, і в кінці кінців і вона, і я, “зіскакували” не неформальний/фамільярний стиль.

Але оскільки ми приблизно одного віку, це не так страшно. До того ж, я думаю, тут певну роль відіграє те, що я іноземка — від них якось менше очікується, і більше дозволяється… на мою думку 😛

У Нанамі я запитала:
— що варто відвідати на Хоккайдо
— про їхній діалект
— яке японське слово вона неодмінно радить запам‘ятати
— чому вона вирішила приїхати в Америку, та що планує робити далі
— за чим вона найбільше “нацкашії” — думає з ностальгією
та інше.

Нанамі — дуже яскрава, впевнена у собі, зібрана дівчина, яка завжди собі дасть раду, і на яку можна покластися.
До речі, коли я пишу їй японською, то вона відповідає мені англійською (очевидно, для практики) 😀 

А що б Ви запитали у Нанамі, якби брали у неї інтерв‘ю?