“Той факт, що переважно всі ми люди, які мають по п’ять пальців на руках і ногах, усі думають, ходять на двох ногах, свідчить про те, що, за великим рахунком, по цілій планеті ми є дуже схожими. Принаймні набагато більш схожими, ніж інакшими.”
цей уривок зі статті “Правила львівський урбаністів” виринув у моїй голові, коли я їхала у маршрутці додому. звичайно, хочеться думати про щось корисне, але, хочеш-не-хочеш, а все-таки виринають з пам`яті якісь штуки і у голові вибудовуються якісь асоціативні ряди… цього разу той асоціативний ряд мав таке закінчення:
ги, а в українів теж є шаблонна поведінка!!
бо до того я думала, що може то таке тільки у японців буває.
ну наприклад. коли я подорожувала автостопом, багато моїх співрозмовників рахували, загинаючи пальці на руці, скільки мов я знаю, закінчуючи це фразою “суґой дес неее!”
угу, з однаковими інтонаціями. угу, я могла передбачити їхні слова іноді наперед.
це ж японці, думала я.
але українці точно всі різні, ну їх слова важко передбачити, бо у нас прикольно виділятися, думала я.
але вже так не думаю!! бо вже вкотре, після того як на прохання я говорю щось японською, мені кажуть не матюкатися, а коли зустрічають старі знайомі, кажуть, що я вже так японізувалася, що аж очі вужчими стали.
серйозно…?
13 квітня 2016