>Я дуже багато подорожувала автостопом протягом року свого навчання у Японії 3 роки тому, проїхавши приблизно 10 000 км більше ніж у 100 машинах.

Я також подорожувала автоспином під час своєї останньої місячної подорожі Японією, про яку писала у Facebook та Instagram за хештегом #японія26днів. Мені не вдалося здійснити навколо-японську подорож автостопом, тому що це не було моїм пріоритетом, а також через деякі особливості різних регіонів, але ось що мені вдалося:

• проїхала автостопом 1680 км (з 2480, тобто 2/3 усієї відстані)
• у 31-ній машині (сама лише 5 машин, а решту з різними японцями)
• обмінялася контактами і домовилася зустрітися ще раз з 4-ма людьми
• вперше їхала у кемпінг-машині
• вперше стопила втрьох
• один раз ненавмисно застопила у ресторані
• вперше стопила на Хоккайдо та районі Тохоку (північ о-ва Хоншю)
• кілька повних провалів у автоспині

Раніше, до цієї подорожі, я стопила лише на захід від Токіо, включно з Окінавою, і не дуже часто стикалася з труднощами. До того ж, зазвичай швидкість пересування там досить висока через те, що японці послуговуються (платними) хайвеями.

Однак, Хоккайдо і Тохоку — це був зовсім інший світ. По-перше, ми приїхали у час, коли ще лежав сніг, швидко темніло (десь 17:30 вже було темно), мало що працювало після 4-ої дня, якщо взагалі було відкрито, і здавалося, що люди весь час сидять дома і взагалі мало пересуваються.

Тим не менше, наші подорожі автостопом були дуже яскравими, і у мене залишилося багато класних спогадів, які зігрівають душу!

Ось декілька історій:

Чоловік і жінка, які якраз відправили свою доньку до Токіо на навчання, і верталися додому до Наґої. З ними було дуже легко розмовляти, і мама кілька разів повторювала, що як класно, що я їм попалася і склала компанію, бо так їм немає часу сумувати і веселіше їхати. На час цієї поїздки я відчула себе наче їхньою донькою!

До речі, ось про що ми говорили (окрім того, що поділилися своїми історіями):
      • про окодзукай (кишенькові гроші) для чоловіків — у Японії досить часто жінка розпоряджається фінансами, і виділяє чоловіку певну суму на місяць. І ось, мама така: “які чоловіки бідні, що вони мають виживати на маленьку суму кишенькових грошей. Така от у світі несправедливість. Ось у нашій сім‘ї не так, я виділяю більшу суму”. І чоловік такий: “Серйозно?!” Було весело! 😀
     • про бенібана — квітки, які містять червоний барвник, але раніше їх дівчата збирали голими руками, і барвник ставав ще червонішим від крові від колючок.

②　Сервісна зупинка Сабаґава на хайвеї — залізнична станція Юда-онсен 20 км (префектура Ямаґучі)

20 км, які, здавалося, тягнулися вічність, бо були вони в компанії шести сараріманів (офісних працівників), які їхали собі відпочити (корпоративна поїздка) і вже собі трохи хильнули. Мені вони сказали сісти між ними, а потім захоплювалися, яка я смілива…

Після вже звичних відповідей на запитання, шо я хто я і взагалі чому говорю японською і вирішила її вивчати, мені стало не по собі від їхніх жартів і підколювань одне одного (і мене в тому числі), а особливо чувака на кличку “білий ведмідь” — хоча мені він видався найнормальнішим з них усіх, і був для мене моральною підтримкою і опорою.

Серед того всього один чувак ззаді витягує тисячну купюру з гаманця (я така, “що вже зараз буде! навіщо!”), згинає наполовину у місці лиця, і каже: “Подивися на ліву половину лиця, і праву. Що думаєш? Не нагадує тобі єврея?” І тут раптом всім вже весело не було, і ми балакали на серйозну тему (яка була популярною під час всієї подорожі Японії — якось так попало), але ненадовго.

В останні хвилини найбалакучіший чувак справа від мене весь час повторював: “Ти напевно думаєш, “коли вже, ну коли ми вже доїдемо?! ну скільки ще!? хочу вже пошвидше вийти з машини!” не переживай, ще трошки”. Він просто читав мої думки.

Сама дивуюся своїй сміливості після цього…

Іноді під час автостопу у Японії попадаються люди, які, як тільки побачать стоперів, наче втрачають голову: вони можуть перелаштуватися з крайньої смуги на 3 смуги у заторах на відстані 30-40 метрів, а можуть не думаючи зразу ж розвернутися, махати вам руками, бібікати, і просто неймовірно хотіти вас підвезти. Так сталося цього разу!

Сакемото-сан був якраз під час роботи на машині, яка перевозить саке, але його це не зупинило: мене посадили у буду невеличкої вантажівочки на кошик з-під пляшок, і я сиділа поміж пива і різного алкоголю. Сакемото-сан був дуже балакучий, і почувши нашу історію, він зробив те, що досі ніхто не робив: запропонував нам житло 😀 (О так, це сталося!) Житлом виявилася ціла 2-кімнатна японська квартира у старому щось на зразок готелі біля курортного містечка з видом на озеро Томакомай.

Жаль лиш, що не вийшло з ним поспілкуватися більше… бо він дуже цікава особистість 🙂

④　Аеропорт Шін-Чітосе на Хоккайдо — Зупинка на хайвеї Ноппоро 50 км

У мене були великі очікування до автостопу на Хоккайдо, тому я вирішила стопити зразу ж біля аеропорту. Була широка дорога з великою швидкістю, без хорошого місця, де можна було б зупинитися, навколо нічого (дуже незвично для Японії), просто рівнина і сильний холодний вітер. Ми вже здалися, йшли пішки до залізничної станції, коли тут зупиняється чувачок (ми плакат вже опустили). Сказав, що відвозив жінку до аеропорту, і по дорозі туди нас бачив, і що жінка сказала йому нас підвезти, бо інакше цього більше ніхто не зробить 😀

Чувачок був веселий і класний, розказував про Хоккайдо, розказував про те, як на Хоккайдо немає обмежень швидкості, навіть не розказував, а показував! І у саме у той момент на дорогу нізвідки вибігає поліцейський з прапорцем “Зупинись”! Показав зупинитися на перпендикулярній вуличці, де вже було кілька інших таких машин. А потім такий підходить і так весело-весело каже: “Ой, ви трошки перевищили швидкість :D” . Вперше бачу таких веселих поліцейських, і щоб так радісно повідомляли про порушення правил.

Нашого водія забрали у поліцейську машину, тож ми не знаємо, чим все закінчилося, але через деякий час наш водій повернувся, не показуючи своїх почуттів і наче все ще в гуморі. Ось так поліція на Хоккайдо не байдикує! Нагадало Україну кілька років тому, тільки в Україні зустрічні машини більше попереджають…

⑤　Моріока — Ішідорія 30 км

Цей автостоп був ще більш незабутній, ніж усі інші, тому що ми навіть не стопили, але наша історія вже почала працювати на нас.

У місті Моріока префектури Івате ми пішли у індійський ресторан поїсти карі, і там, дуже незвично для Японії, офіціантка ні з того ні з сього почала нас розпитувати, звідки ми що ми… Про це почули всі навколо, і 2 жіночки за столик від нас вирішили показати нам одну сакуру у камені, накупити нам японських традиційних солодощів, і підвезти 30 км (до речі, це під час роботи, і було їм не по дорозі!)

Серце готове було вибухнути від доброти усіх цих людей!

Надихає?

Обов‘язково раджу спробувати!

У Японії є 高速道路 коосоку дооро — платні швидкісні траси, на яких є サービスエリア саабісу еріа — сервісні зупинки (з ресторанами, магазинами, інколи навіть готелями і гарячими джерелами/спа) і パーキングエリア паакінґу еріа — менші зупинки, але теж зазвичай з магазином. Якщо подорожувати велику відстань, то краще стопити на таких трасах від зупинки до зупинки. Попасти на них можна інколи пішки зі звичайної дороги, і є сенс під‘їхати до них поїздом і трохи перейтися (хоча не на всі можна зайти пішки!). Однозначно, це найкращий спосіб вибратися з Токіо та інших великих міст!

Однак, ця подорож показала, що на Хоккайдо та півночі острова Хоншю хайвеї пустують, особливо у період десь з жовтня до травня, коли холодно і люди мало пересуваються. Але між містами Сендай (370 км на північ від Токіо) і Фукуока (острів Кюшю) завжди є рух і можна спокійно стопити на хайвеї.

У Японії також є 国道 кокудоо — національні дороги, але чесно, мені з ними не везло… Там є місце, де зупинитися (наприклад, автобусні зупинки), але великий потік машин і досить велика швидкість не дають японцям часу подумати і вчасно зреагувати (на мою думку). Винятком є Окінава.

Взагалі всі не-хайвейні дороги називають 一般道 іппандоо (“звичайні дороги”) або 下道 шьтамічі. Автостоп на таких дорогах займає багато часу (ще й тому що дуже відволікаєшся на всякі магазини etc, і пробуєш різні місця для старту — на хайвеї все чітко), і на великі відстані за день не варто розраховувати, але мені такий австоспин дуже до душі, оскільки можна поспілкуватися з місцевими, і зустріти класних людей!

Ще я пишу фразу 日本語できます, тобто що я говорю японською, щоб японці не боялися зупинитися. Це доволі важливо, і інколи вона впливає на їх вибір, чи підвозити мене, хоча багато все одно перепитують 日本語しゃべれますか？Чи говорите ви японською? 😀

Найбільша відстань, яку я проїхала за день — це 700 км, і думаю, що можна розраховувати на швидкість 40-50 км/год у середньому на хайвеї у проміжку між Сендаєм і Фукуокою.

У дощ стопити важко (дощем я називаю те, від чого можна промокнути), у такі дні я їду поїздом. Також як стемніє, стопити не раджу — практика показує, що це трата часу.

1. Треба хоч якусь японську, хоч кілька фраз…
Хоча би вміти сказати, що ви з України, чим ви займаєтеся, куди ви їдете і т.п. Японці зі своєї сторони говоритимуть до вас повільно, чітко і простенькими фразами, що дуже допомагає 🙂

2. Обов‘язково раджу мати паперову карту.
Якщо це хайвеї, то карти платних доріг можна знайти на кожній зупинці на хайвеї безкоштовно. Хоча вони і японською, ви завжди можете попросити водія тикнути пальцем куди він або вона їде, і де може вас висадити. Такі карти також стануть в пригоді і для інших доріг.
Карта на телефоні не дуже зручна.

На папері варто також писати не лише назву міста, а додати слово 方面 хоомен “напрямок”, наприклад 京都方面 кьоото хоомен — у напрямку до Кіото. Так вас підвозитимуть і ті, кому по дорозі, бо інакше подумають, що ви хочете саме у Кіото, і у вас буде менше шансів.

До речі, це не діє у Хоккайдо — там нам казали писати кожне місто окремо. Наприклад, я їду до Томакомай, і по дорозі є Фурано, Такікава, Івамідзава з більш-менш великих міст. Написати “у напрямку до Томакомай” не так діятиме як писати кожного разу наступне місто… (з мого досвіду і з того, що нам казали люди).

4. Завжди раджу мати запасний план.
Це особливо важливо у Хоккайдо і північних районах Хоккайдо, на острові Кюшю, а також звичайних дорогах. Ось як роблю це я: шукаю наперед розклад поїздів (коли останній поїзд) і відстань до станції, і приблизно розраховую, до якої години я можу стопити, і коли треба буде вертатися, якщо ніхто не зупиниться. Під час цієї подорожі у мене був не один фейл, і раніше я теж бувало ночувала на хайвеї. Це незабутньо, але більше я такого не хочу 😀

5. Питайте місцевих, як краще доїхати і де краще стояти, але не завжди враховуйте їх думку.
Те, що на карті є дорога ще нічого не означає. Інколи люди їздять такими маршрутами, які можуть виглядати дивними для нас, але на це є якась причина. Тому питатися і слухати, що кажуть місцеві — це правильно, але також варто розуміти, що інколи вони можуть помилятися. 

Взагалі, я вважаю, що правило автостопу #1 — це не очікувати, що може статися щось погане, а завжди бути налаштованим на позитив, і дарувати цей позитив людям, які вас підвозять. 

Також, майте на увазі, що від вас залежатиме уявлення японців про іноземців, тому це навіть трошки відповідальність. Хоча загалом іноземцям у Японії багато що прощається, тому

Також, якщо ви б хотіли спробувати автостоп у Японії, не стидайтеся і пишіть мені! Можу щось порадити ^^

1. Японська віза: порядок отримання та поради
2. Couchsurfing у Японії: мої історії
3. Сакура: відколи, як, чому і коли?