У наш час мандри є популярним способом проведення вільного часу і тим, що може дозволити собі будь-яка людина.

Але відколи люди почали мандрувати задля розваги? Власне, яка історія мандрів у Японії?

Це питання мене дуже зацікавило після проведення свого останнього вебінару «Японія: що варто відвідати і побачити», де я розповіла про Нараі, Маґоме і Цумаґо, які лежать на давньому шляху посеред гір Накаседно (щоб не пропустити майбутніх вебінарів, підписуйтеся на оновлення від блогу!).

Я вирішила поглибити свої знання про історію мандрів у Японії і ділюся результатом у цій статті!
Однак, інформації виявилося так багато, що цього разу я розповім лише про один період!

Зі збірки “69 станцій дороги Кісо”, станція Нараі. Всі зображення збірки можна переглянути у статті на Вікіпедії (япон.)

Курс історії Японії в університеті, японська література і малюнки укійо-е (див. зображення вище) склали у моїй голові перше враження про стиль мандрування японців. Мені уявлялися круті гори, живописна природа і краєвиди, а ще небезпека. Ці малюнки навіюють почуття незвіданості минулого, яке у порівнянні із сучасністю здається іншим світом!

Історію мандрів у Японії можна відстежити десь до 8-го століття. У ті часи подорожі були дуже небезпечними, тому для того, щоб вирушити у дорогу, потрібна була сильна мотивація. Що було цією мотивацією?

Нею були вірування (термін “релігія”, як на мене, не дуже доречний з різних причин).
Популярним було паломництво до Кумано, і велику частку мандрівників складали монахи.

Період Едо

Коли до влади прийшов Токуґава Іеясу, почався новий період у історії Японії, і ситуація щодо мандрів різко покращилася. У 1601 було офіційно визначено, взято під контроль та налагоджено роботу п’яти головних шляхів (япон. 五街道).

Шляхи брали свій початок у Токіо (справа) і закінчувалися у Кіото (зліва). Далі у статті ви дізнаєтеся більше про шлях Токайдо, який позначений блакитним кольором на карті, і шлях Накасендо, який позначений червоним (той, що вище).

Більшість головних шляхів періоду Едо брали свій початок від нульового кілометра — Ніхонбаші, або Японського моста, у Токіо (тодішній Едо). Зараз у цьому місці поєднуються історія і сучасність — прямо над мостом у 1963 р. звели швидкісну трасу.

Перш за все, протягом 20-ти років було впорядковано роботу поштових станцій на шляхах (япон. 宿場町 шюкуба-мачі), де можна було відпочити, переночувати, поїсти, обміняти гроші (у тогочасній Японії існувало кілька грошових одиниць), винайняти коней або паланкін (і розважитися з дівчатами :Р).

Шьоґунат зобов’язав ці містечка надавати перевагу для обслуговування перш за все чиновникам під час офіційних відряджень. Власне, ці шляхи процвітали завдяки системі санкін-кōтай (япон. 参勤交代), яка зобов’язувала регіональних правителів даймьō чергувати своє проживання у своїй підконтрольній провінції і столиці Едо.

Ця картина зображає колону, яка супроводжувала 13-го даймьо з провінції Хаґі у відрядженні до Едо. У колоні налічувалося близько тисячі людей! (Джерело: http://bunka.nii.ac.jp/heritages/detail/23557)

Окрім того, для контролю над країною і пересуванням людей, товарів і навіть зброї була створена система блок-постів вздовж п’яти головних шляхів. На цих блок-постах тежили за дотриманням процедур і правил системи санкін-котай, а у звичайних мандрівників перевіряли паспорти.
У 17 ст. було створено 53 блок-пости! Це як маленькі кордони між різними регіонами всередині Японії.

Шьоґунат також покращував дороги і інфраструктуру вздовж 5-ти головних шляхів. Дороги розширили та вирівняли, а круті схили застелили камнем.

Однак хай це не вводить вас в оману: ці дороги були призначені лише для піших мандрів або пересування на конях, але аж ніяк для карет чи возів!

Вздовж доріг було висаджено дерева, які давали багато тіні, і у деяких місцях були викопані дренажні канави. Були також встановлені знаки на позначення відстані (від нульового кілометра) через кожне рі (3,93 км). Водойми на шляхах перетинали на човнах (мости не будували).

Здається, японці обрали менш клопітний та водночас більш економний варіант впорядкування та утримування цих доріг.

В райомі міста Хаконе. Дорогу, вистелену каменем, називають іші-датамі (япон. 石畳), або “кам‘яне татамі”. (Світлина Сакута Рюджі)

Шлях Токайдо

Найпопулярнішою дорогою була Токайдо (япон. 東海道), яка з’єднувала Едо (сучасний Токіо) і Кіото. Довжина цієї дороги — 490 км, і на ній було розташовано 53 поштові станції/містечка. Власне, все було продумано так, щоб пройшовши свою денну норму пішки, мандрівник потрапив у поштове містечко, де б зміг зупинитися на ніч і відпочити.

Сьогодні частинка цього шляху (місцями у своєму первісному вигляді — вимощена каменюками або обсаджена криптомерією) збереглася неподалік міста Хаконе (преф. Канаґава). Також є реконструкція блок-посту, мета якого була контролювати рух людей і товарів (цей блок-пост мені асоціюється з кордоном між Україною і Польщею). По дорозі також є музей Токайдо, який розповідає про саму дорогу і життя людей, які жили на ній.

Часто обабіч шляхів висаджували саме криптомерію, яка сягає у висоту десятки метрів.

Блок-пост Хаконе (япон. 箱根関所 хаконе секішьо). У сонячний день вдалині видно гору Фуджі!

Шлях Накасендо

Дістатися Кіото можна було й іншим шляхом — Накасендо (япон. 中山道) — який проходив через гори. Цей шлях був довший за Токайдо на 40 км, і мав на 16 більше поштових станцій. Це було пов’язано з тим, що ця дорога проходила через круті гори, де до того ж падало багато снігу і було дуже холодно взимку. Тим не менше, цей шлях був досить популярним, оскільки житло тут було дешевше на 20%, і контроль був не таким строгим.

Кілька містечок на цьому шляху збереглися у вигляді, близькому до тодішнього. Серед них Нараі, Маґоме і Цумаґо у долині Кісо (преф. Наґано і Ґіфу), про які я згадувала на початку статті.

Теперішній вигляд містечка Нараї. 

У період Едо завдяки контролю над шляхами зменшилася кількість розбійників і подорожувати стало набагато безпечніше і простіше.

Однак, дуже часто транспорт могли дозволити собі лише високі чиновники. Для звичайних людей (япон. 庶民 шьомін) мандри не завжди були такими доступними, і вони вирушали у довгу подорож із розумінням, що, можливо, це буде єдина подорож у їхньому житті, тож вони намагалися подивитися якомога більше місць.
Мені здається, що у голові тодішніх людей не було чіткої різниці між паломництвом і мандрами задля розваги — вони це дуже гарно поєднували! Паломництво було хорошою причиною отримати дозвіл на подорож, але по дорозі до основного храму люди заїжджали у інші визначні і відомі місця.

Все-таки можна сказати, що мандри поширилися не лише серед багатих, але і серед звичайних людей. У час, коли розваг було не так багато, мандри мали велике значення.

Однак, встановлена владою кількість робітників і коней на кожне поштове містечко (наприклад, на шляху Токайдо по 100 працівників і коней, на шляху Накасендо по 50) була великим тягарем для працівників у поштових містечках і місцевих жителів біля головних доріг.

Станція Сакамото на шляху Накасендо, із збірки “69 станцій шляху Кісо”

Саме у період Едо було написано багато творів літератури і намальовано безліч збірок малюнків на тему мандрів.

Наприклад, серія малюнків укійо-е «53 станції Східноморського шляху» (япон. 「東海道五十三次」), видана у 1833-34 рр.

Всі зображення з серії можна переглянути у статті на Вікіпедії (укр.)

Іншим прикладом є «Відомі місця Едо» (япон.「江戸名所図会」) — першокласний ілюстрований путівник про відомі місця Едо, який був виданий у 1834-36 рр.

Розповідь починається з історії Провінції Мусаші, де був розташований тогочасний Едо, і заснування замку Едо. Опісля, у творі квартал за кварталом, із поясненням їхньої історії та походження назв, описується місто та околиці провінції.

Твір також включає поезію, у яких згадуються місця з цього твору, наприклад, хайку класика японської поезії Мацуо Башьо!

Зображення з Вікіпедії (япон.)

Власне, твори Мацуо Башьо також сприяли популяризації мандрів. Найбільший вплив мав «Оку-но хосомічі» (япон. 「奥の細道」) — твір у формі подорожнього щоденника з поезією хайку (лірична поезія на 3 рядочки).

Поет хотів відвідати відомі місця, які згадувалися у поезії митців давнини, особливо Сайґьо 西行 (12 ст.) і Нōін 能因 (10-11 ст.), для того щоб оновити свою поезію. Під час своєї подорожі, яка почалася 27 березня 1689 року, він пройшов 2400 км за приблизно 150 днів!

Під впливом його твору у багатьох японців виникло бажання здійснити подорож по його слідах (я б і сама захотіла!)

Продовження буде…

1. Сакура: відколи, як, чому і коли?
2. Цікаві факти про Японію
3. Японська віза: порядок отимання та поради

Ханамі — милування цвітом сакури — це одна з найвідоміших для нас традицій японської культури. Багато людей мріють потрапити у Японію саме у сезон цвітіння сакури, настільки сильною є асоціація Японії з ніжно-рожевим цвітом японських вишень.

А яка історія цієї традиції? Та як насправді проходить ханамі у Японії? Про це ви дізнаєтеся у цій статті.

ЗМІСТ
1. Історія ханамі
2. Сучасне ханамі: як японці милуються сакурою
3. Види сакури
4. Період цвітіння
5. Манери під час ханамі

У місті Сендай, храм Тошьоґу (東照宮)

ІСТОРІЯ ХАНАМІ

Слово «ханамі» (япон. 花見) буквально означає «дивитися на квіти», тому теоретично воно означає милування будь-якими квітами. І хоча на даний момент історії здебільшого на увазі мається милування саме цвітом сакури, так було не завжди.

У період Нара (8 ст.), з якого бере свої витоки традиція ханамі (принаймні, наскільки ми можемо це прослідкувати), аристократи влаштовували вечірки, де вони милувалися квітами, пили саке і читали вірші. Однак милувалися вони не сакурою, а цвітом сливи (япон. 梅 уме), яка прийшла звідти, звідки приходила «цивілізація» до Японії у той час — із Китаю (а саме з династії Тань).
Звідки ми про це знаємо? У віршах, які залишилися з того часу, багато згадується про сливу, і майже не згадується сакура. (Важливо: з Китаю прийшла лише слива, а не традиція ханамі)

У період Хейан (кін. 8-12 ст.) — «приїжджа» слива почала здавати позиції на користь «своєї» сакури. Знову ж таки, доказом цих тенденцій є збірки поезій.
Причиною цього було повернення до всього автентичного японського і зменшення впливу Китаю. Вся знать почала висаджувати у своїх садах сакуру замість слив, і вже з цього періоду слово ханамі почало позначати здебільшого милування цвітом саме сакури — а не сливи, і тим більше не соняшниками, кульбабою чи тюльпанами.

Не весь рожевий цвіт — це сакура.
Як відрізнити сливу від сакури? У сливи квітки ростуть прямо на гілці, в той час як у сакури є квітконіс (пагін, на якому розвивається квітка). Відрізняється і форма пелюсток: у сливи кінчики пелюсток круглі, а у сакури — з невеличким розрізом.
(Зображення із сайту flower-photo.info)

Згодом, культура ханамі поширилася і на самураїв (12 — 16 ст.) І не лише в містах, а й у віддаленіших районах.
Сакура — це було престижно, круто і сильно — можна було показати хто є хто! І власне 16-те століття запам’яталося у історії ханамі двома ханамі-вечірками з величезним розмахом на тисячі людей!

Однією з них була у Дайґо (япон. 醍醐の花見) у 1598 році. Для цієї події зібрали 700 дерев сакури з різних куточків (країни) і висадили на гірській стежині на горі Дайґо (Кіото). Кожному даймьо (тогочасні магнати) було наказано відкрити свою чайовню (не просто чайовню, а з якоюсь ідеєю чи темою) навколо храму Дайґо.
Люду зібралося 1300 осіб — аристократи і високопоставлені особи з їхніми жінками і придворними дамами. Всім жінкам виготовили по три нових вишуканих багатих кімоно і наказали їм змінювати вбрання кілька разів — на самі лише вбрання витратили сучасні майже 4 млрд єн (39 млн доларів)! Тому, милуватися було багато чим — не лише цвітом сакур!
Можливо ви чули про Тойотомі Хідейоші? Так це він влаштував це помпезне вишукане свято. (Як ви вже, можливо, здогадалися — це ж не просто вечірка, а важлива політична подія, на якій можна помірятися багатством, показати себе, а жінкам — підвищити свій статус).

Ще одна відома своїми розмахами ханамі-вечірка (якщо можна її так назвати) відбулася на горі Йошіно у префектурі Нара (吉野の花見) у 1594 році, на яку зібралося 5 тисяч люду!

Зараз гора Йошіно належить до світової спадщини ЮНЕСКО. Це гора з багатою історією, і одне з найвідоміших місць для споглядання сакури. Тут налічують близько 30 тисяч дерев сакури двохсот видів! Також це місце дає можливість милуватися сакурою майже цілий місяць — оскільки у різних частинах гори вона цвіте у різний час.
(Зображення із сайту visitnara.jp)

МАНДРІВКА ДО ЯПОНІЇ

Якщо бажаєте поїхати в Японію разом зі мною у період цвітіння сакури і відвідати цю гору — вам повезло! Цієї весни є така можливість. Деталі тут.

Насправді, звичайні японці (не аристократи) також милувалися сакурою — хай і не з таким розмахом, і не так вишукано як це робила знать. Для звичайних селян цвітіння сакури слугувало таким собі народним календарем, а ще було пов‘язане із віруваннями: вважалося, що з приходом весни у дерева сакур поселялися боги полів. Тому японці йшли у гори до сакур з їжею і саке, щоб попросити у богів гарного урожаю (але з’їдали і випивали усе самі :D)

І ось ці всі традиції простих людей і аристократів зустрілися у період Едо (17-19 ст.) і більше не розлучалися. Аристократи трохи відійшли від формальностей і культури вишуканих поезій, а прості селяни — від «релігійного» (якщо можна так сказати) аспекту ханамі, і всі почали разом і неформально милуватися квітами сакури.
Сакуру почали висаджувати усюди-усюди — у парках, біля річок, біля шкіл etc., тому для ханамі більше не треба було далеко їхати.

Власне, той стиль ханамі, який утворився у період Едо, не дуже змінився до наших днів, тому про нього більше у наступному розділі. 

СУЧАСНЕ ХАНАМІ: ЯК ЯПОНЦІ МИЛУЮТЬСЯ САКУРОЮ

Дивитися на сакуру можна по-різному: під час прогулянки пішки, пробігу машиною, катання на човні і т.д. Але найсправжнішим і найбільш традиційним способом є пікнік (япон. 宴会 енкай) під деревами квітучих сакур.
Важливими елементами, які супроводжують це дійство, є друзі або сім’я, сезонна (або не дуже) їжа, саке і, у багатьох випадках, синя клейонка (така, як дно намету). Власне, таке дійство потребує ретельного планування — починаючи з місця для пікніку, яке буває не так просто знайти, якщо ви живете у великому місті.

Спершу це може викликати здивування — весь парк може бути встелений клейонками, і всі будуть їсти і пити, і здаватиметься, яке там милування цвітом, якщо навколо так багато людей і шумно.
Однак, це традиція японців, яка сягає далеко-далеко у минуле, тому… (можете продовжити це речення по-своєму).

А ще, цвітіння сакури припадає (у багатьох регіонах) на початок нового навчального року (1 квітня). І це також дуже символічно.

“Більше людей, ніж сакури” — іноді так характиризують подібні дійства 

ВИДИ САКУРИ

Сакура буває дуже різною — вона може відрізнятися розміром, формою і кольором цвіту, розміром і формою дерева, гілок etc.
Уявіть собі, за деякими класифікаціями сортів є близько 600! Це, звичайно, вже більше ботаніка, і самі японці не дуже добре у цьому розбираються — милуватися можна і без цих знань, звичайно.

Тим більше, що 80% сакури (у місцях для милування цвітом сакури) — це все один вид (точніше сорт) — сомей йошіно (ソメイヨシノ). Вивели цей сорт японці у період Едо (17-19 ст.), схрестивши ендемічний дикий сорт оошімадзакура і дикий сорт едохіґан. Дослідження також показали, що поширили їх за допомогою клонування, тому у одній місцевості вони цвітуть одночасно.
Квіти цієї сакури характеризуються блідим відтінком і 5-ма пелюстками. А ще, дуже важливо — зелені листочки з’являються після відцвітання!
Власне цей вид сакури і мають на увазі у прогнозах цвітіння (більше про це у наступному розділі статті). На жаль, дерева цього сорту не живуть так довго як дика сакура — в середньому 60 років. А ще, вони доволі вразливі до різних захворювань. Окрім того, висадили їх найбільше у той час, коли Японія переживала період стрімкого економічного розвитку, і відповідно багато з них уже постаріли…

Першопочатково було (і є) 10 сортів дикої сакури. Найпопулярніший представник дикої сакури — це ямадзакура. Дерева цього виду довго живуть (сотні років) і навіть у одному місці можуть цвісти у різний час. Саме тому на горі Йошіно, наприклад, можна спостерігати незвичний краєвид — нерівномірність кольору цвіту дерев сакури!

Потім ці дикі сорти або схрещувалися самі, утворюючи нові види, або це робили люди, прагнучи зробити сакуру бажаного кольору/форми/розміру etc., зробити дерева витривалішими etc. А ще, щоб зелені листки з’являлися після того, як опаде цвіт! І це власне один з найважливіших моментів і секрет краси сакури!

Тому, сучасна краса сакури — це не просто щось таке, що само зробилося; це те, над чим японці працювали, докладали зусиль, усюди висаджували і популяризували.

Деяким окремим деревам сакури понад тисячі років і вони отримують свої власні імена. Також, є рейтинг трьох найбільших сакур (三大桜), а деякі дерева віднесені до пам’яток природи місцевого або державного значення.

Сакура Дайґо (醍醐桜) у префектурі Окаяма. Кажуть, їй 700 або 1000 років (зображення з сайту http://www.keikan.pref.okayama.jp)

ПЕРІОД ЦВІТІННЯ

Період цвітіння сакури різний у різних частинах Японії і залежить від погодніх умов конкретного року.

Японці ще з кінця зими складають прогнози цвітіння сакури, які виглядають так як на зображенні нижче — і це прогноз цвітіння сакури виду «сомей йошіно» (про нього я розповіла вище).

Існує також такий термін як «фронт сакури» (япон. 桜前線) — і власне сакура «наступає» поступово з півдня на північ.
У центральній Японії в районі Кіото і Токіо сакура цвіте орієнтовно наприкінці березня — на початку квітня. Варто також врахувати, що період цвітіння у гірських місцевостях (де холодніше) настає трохи пізніше.

Сам період цвітіння доволі короткий — орієнтовно тиждень. Буває таке, що вітер налетить і вся сакура облетить за день, а буває таке, що цвістиме 2 тижні (як це було у 2019 році).
Однак сакура гарна не лише тоді, коли вона цвіте на деревах, але і тоді коли цвіт облітає. У Японців на це є окреме і дуже гарне слово — 桜吹雪 сакура-фубукі (досл. сакура+хуртовина) — хуртовина з пелюстків сакур!^^

Цей прогноз, звичайно, доступний не лише японською мовою, а й англійською :Р

МАНЕРИ ПІД ЧАС ХАНАМІ

Це дуже важливий розділ, оскільки Японія — це країна, де дуже цінується принцип незавдавання незручностей людям навколо. Це також країна з правилами, яких дотримуються (тобто вони існують не просто для галочки).

Ці правила для японців самі собою зрозумілі — на відміну від іноземців, у яких культурні норми і здоровий глузд можуть суттєво відрізнятися від японських.

Отож, потрібно:

① Дбайливо ставитися до дерев.
 Це включає:
•Не обривати квіти або гілочки
•
Не підніматися або не спиратися на дерева
•Не ставати на корені
•Не розхитувати дерева, щоб влаштувати «хуртовину з пелюстків сакури»
Дерева сакури дуже ніжні і можуть дуже легко зламатися. А ще, варто сприймати їх як живі створіння, а будь-яке пошкодження — як рану, через яку можуть потрапити бактерії і дерево може захворіти.

② Не завдавати незручностей людям навколо (а їх зазвичай дуже багато!). Це включає:
•Не дуже шуміти, не включати музику
•Не палити на ходу чи у недозволених місцях (недозволені місця — це всюди, окрім місця для куріння)
•Не цілуватися, обійматися і все в такому дусі (у Японії це не прийнято)
•Не впиватися до втрати контролю над собою
Насправді, цих манер варто дотримуватися не лише під час ханамі, а у Японії загалом.

③ Залишати за собою чистоту. Іноді це означає забирати з собою своє сміття, тому що не завжди і не всюди є смітники.

Якщо робити ханамі по-японськи — тобто з пікніком, то варто розуміти, що правила коли і де саме можна розстеляти скатертину для пікніку, чи можна приносити алкоголь і т.д. залежить від конкретного місця, і з такими правилами варто ознайомитися наперед, так само як і бронювати місце.

Сакура у місті Фукушіма, неподалік входу на швидкісну трасу 

МАНДРІВКА ДО ЯПОНІЇ

Якщо бажаєте поїхати в Японію разом зі мною у період цвітіння сакури – вам повезло! Цієї весни є така можливість. Деталі тут.

1. Подорож Японією: підсумок + бюджет
2. Японська віза: порядок отримання та поради
3. Рьокан: більше ніж просто місце для ночівлі

Для багатьох, хто вивчає японську мову, важливою подією є складання кваліфікаційного іспиту для визначення рівня знань — 日本語能力試験 (англійською JLPT або ж просто ”норьоку”) — який проходить щороку у першу неділю грудня у Києві. Результат іспиту є важливим показником рівня знань з японської мови і є потужнім мотиватором для навчання, адже перед тобою стоїть чітка мета, певний рівень знань і дедлайн, до якого ці знання потрібно здобути.

У цій статті ви дізнаєтеся, що означають знання на рівнях N3-N1 на практиці та отримаєте важливі практичні рекомендації щодо підготовки до іспиту (які також можна вважати і загальними порадами для вивчення японської з середнього рівня і вище).

Я розгляну принципи підготовки саме до вищих рівнів, оскільки для базових рівнів (N5, N4) буде достатньо користуватись відповідними підручниками, в той час як рівень N3 — це вже певний щабель, який знаменує перехід на середній рівень мови, і розширює коло матеріалів, які можна використовувати для вивчення мови. 

Ще однією причиною, чому я вирішила зосередитись саме на навчанні до вищих рівнів екзамену, є те, що я ще дуже добре пам’ятаю свою власну підготовку до іспиту. Готуючись до рівня N3, ми з коліжанкою ходили на приватні заняття до дуже класного викладача-японця, дієвість порад якого я перевірила на своєму власному досвіді.

Окрім того, мій цьогорічний досвід викладання японської якраз і полягав у підготовці учнів до складення іспиту, починаючи від середнього рівня, тому, проаналізувавши цей досвід, хочу поділитися свіжими враженнями.

Ось як я б охарактеризувала знання з японської на різних рівнях під час їх практичного застосування (з мого особистого досвіду):

N3 — важко зліпити докупи щось путнє і висловити свою думку.
Інколи за це дуже соромно. Є знання граматики, і є розуміння мовлення/текстів, але є проблеми з її відтворенням у мовленні, і проблема із застосування граматики.

Звичайно буває і більш позитивний розвиток подій, коли людина під час навчання приділяла більше уваги розмовному аспекту і багато спілкувалася з носіями (або неносіями) мови, які розмовляють правильною (і природньою, у випадку неносіїв) японською.

N2 — це рівень, з яким я поїхала до Японії. У мене не було жодних проблем у супермаркеті чи деканаті, однак вибір мобільного телефону і тарифу виявився дуже складним (з тим у японців все дуже заплутано, як на мене). Спілкуватися з японцями, особливо наодинці, — взагалі не проблема, але зрозуміти, що вони говорять між собою у групі і приймати участь у їхній розмові — може виявитися справжнім викликом. Зрештою, можливо, все залежить від середовища, діалекту, самих японців і того, чи є у них взагалі потреба із вами спілкуватись.

N1 — це рівень, який я здала після дев’яти місяців життя у Японії. Як виявилось, простого спілкування з носіями мови і відвідування кількох не орієнтованих на іноземців курсів в японському університеті було цілком достатньо. (Але я усюди брала з собою електронний словник, у якому зразу ж перевіряла значення нових для мене слів, розуміння яких було важливим у тій розмові).

Але є й інша сторона медалі: розмовна японська (студентів) стає настільки звичною, що правильні, не скорочені граматичні форми поступово забуваються. Одного разу мені потрібно було написати こんぐらい у формальному повідомленні, і я не змогла згадати повну, не скорочену, форму. Також пам’ятаю своє здивування, коли я почула токійську японську (вона вважається стандартом у Японії) — до того я чула її лише у підручниках і у новинах, але ніхто у моєму середовищі нею не розмовляв.

Чи співпадає моє бачення із описом рівнів, поданих на офіційному сайті? Не зовсім. Думаю, на сайті описано те, як усе мало би бути в ідеалі, в той час на практиці все буває по-іншому.

Рекомендації до навчання

• Ключем до підготовки є практика і досвід. Тут я не відкрию нічого нового, однак все одно хочеться наголосити на важливості практики і досвіду з японською мовою у різних ситуаціях, у різних сферах: і у читанні, і у спілкуванні, і у слуханні.
  З цього випливає наступний пункт:

• Готуватись завчасно. Для кожного рівня іспиту є певний об’єм інформації, який потрібно засвоїти. Для вищих рівнів цей об’єм не є малим. Опрацювати його за короткий проміжок часу не є неможливим, але це буде складно і може навіть демотивувати.
  

• Підвищити швидкість сприймання і відтворювання інформації японською мовою. Це включає:
  — відмова від перекладу на українську мову. Це включає використання японсько-японського словника, пояснення незнайомих японських слів японською мовою; пошук синонімів.
  — техніка швидкого читання. Вміння «дивитися» текст, не озвучуючи слова у голові і не перекладаючи. Особливо враховуючи особливості японської мови — наявність ієрогліфів, які не потрібно озвучувати, щоб отримати значення — це дуже скорочує швидкість «читання» тексту.
  — шядовінґ — це вправа, яка полягає у моментальному (наче тінь) повторенні слів і речень за мовцем. На відео нижче (у першій його половині) ви можете ознайомитися з цією технікою детальніше. Важливо повторювати мовлення не дивлячись на скрипт, а лише сприймаючи на слух. Особливих матеріалів також не потрібно — лише аудіо японською мовою. Це може бути навчальний аудіо-запис чи відео, дорама, аніме etc.

• Вивчення слів: практика показує, що саме з цим зазвичай найбільші проблеми. Слова не запам’ятовуються! Або швидко забуваються! Можливо, я вас розчарую, але секрету у мене немає… Важливо, щоб ви знайшли такий спосіб вивчення слів, який є найефективнішим саме для вас. Цей спосіб залежатиме від типу вашої пам’яті. Однак у будь-якому випадку, слова варто часто повторювати, вживати і чути їх у мовленні/зустрічати у текстах. Інакше вони забуваються!
  —  Старатися уникати перекладу на рідну мову. Не всі слова мають відповідники в українській мові. Окрім того, багато слів мають нюанси, які важко передати одним словом українською мовою. До того ж, як я вже згадувала раніше, краще працювати без посередника у вигляді української мови, який лише сповільнюватиме ваше сприйняття і відтворення інформації.
  —  При вивченні нових слів важливо також вчитися правильно вживати їх у реченні, виписувати приклади, де ці слова використовуються. Це також сприятиме кращому запам’ятовуванню слів.

• Вивчати ієрогліфи разом зі словами. Є багато схожих ієрогліфів, тому треба звертати увагу на різні частини ієрогліфів і не плутати їх.
  

На відео нижче я показую електронний словник, яким я зазвичай користуюся при вивченні японської мови.

• Спілкування з японцями — акуратно! Парадоксально, але вивчення японської лише через спілкування з японцями — не завжди найкращий варіант. Не всі японці говорять стандартною чи правильною японською. Тому, дуже важливим є спершу закріпити базову японську, щоб розуміти помилки японців (опущення часток, скорочення, дуже розмовні вирази). По-друге, потрібно враховувати особливості мови тієї людини — гендерні особливості, діалект, освіченість (так-так, від цього дуже багато залежить, японську вчити важко не лише нам, а і самим японцям!)

!!! Мова тісно пов’язана із способом мислення народу, тому розуміння японської мови включає у себе також хоча б мінімальне розуміння менталітету і способу мислення японців.

• Вивчення японської через перегляд аніме не завжди працює. Щоб таке навчання було ефективне, аніме бажано дивитися без субтитрів, бо мозок завжди обирає легший шлях, і у випадку з аніме — це не завжди сприймання мови на слух. Окрім того, аніме дуже часто містить специфічну, рідко вживану лексику або мовлення з певними особливостями. 

Вивчення мови, особливо такої іншої від української як японська, — це для мене як побудова іншого світу або іншої системи всередині себе. Через іншу мову зі словами ми імпортуємо у себе цілі поняття,  про які ми, можливо, не здогадувалися раніше, або не звертали на них увагу. Через іншу мову з граматикою ми сприймаємо зовсім інший спосіб побудови відносин між людьми. Інколи разом з цим у нас проявляються нові риси характеру і ми по-іншому починаємо сприймати світ. Із засвоєнням іншої мови у нас з’являється ще одна система, через яку ми сприймаємо і пізнаємо все, що є навколо нас. Це дуже захоплююче!

Хочу побажати вам цікавої подорожі у світ японської мови і японської культури, які є дуже тісно пов’язаними!

Більше статей:

1. Спортивна секція у японському університеті: мій досвід та спостереження
2. Автостоп у Японії: мій досвід, історія та поради
3. Японські ієрогліфи: чому це не так страшно, як видається

Цікаво було спостерігати різницю між американськими хостами в Японії і японськими.
Американці в принципі не парилися. Два рази це було в стилі: “Приходь туди-то і подзвониш як прийдеш”, і потім по телефону вели мене до незамкнених дверей, і казали що будуть вдома під ранок/через кілька днів. З американцями якось глибинно поспілкуватися не вдавалося через цей їхній стиль: “Ось ліжко, ось ванна. Ну всьо, я пішов”.

Не скажу, що з японцями я завжди знала чого очікувати (хоча вони ведуть себе доволі передбачливо у багатьох ситуаціях, але це все-таки каучсерфінг), тим не менше вони завжди виділяли час наодинці для спілкування — і найчастіше це був похід у ідзакая (паб).

У будь-якому випадку, всі з цих досвідів були позитивними, багато — мегапозитивними, а частина з них змінила моє життя. У цій статті я розповім про кілька з них.

Це НЕ є стаття з практично корисною інформацією, радше емоційна. Але якщо вам було цікаво — дайте мені знати про це у коментарях : )

Мій хост, М., був власником раменної (від слова “рамен”) і ґестхауса. Цей досвід каучсерфінгу був з елементами workaway, і (як М. потім сам признався) він приймав лише тих, хто хотів допомогти йому з раменною або ґестхаусом. 

Раменна була не проста — бо подавали там (і досі подають) веганський рамен, приготований на соєвому молоці (японською 豆乳ラーメン тōню рāмен). Саме місце знаходилося трохи далі від центральних районів Кіото, було у закутку і думаю, його було не так просто знайти. Там було дуже атмосферно — вузенький вхід поміж стінами будинків, доріжка вистелена круглими камінцями, і м’ягке жовте світло від низеньких ліхтарів. З кімнатки закладу був вид на маленький внутрішній дворик, обгороджений бамбуковим парканом. Там завжди було тихо і спокійно.

Мене поселили у раменній — точніше у кімнаті на другому поверсі — і я була одна-однісінька на всю раменну з вечора і до ранку. 

Раз до нас прийшла майстер-суміе, і ми з нею балакали до пізньої ночі (кілька годин після закриття бару-раменної). Вона все ніяк не хотіла вертатися, а опісля мій хост сказав: “Бачиш, яка у мене тяжка робота…”

Іншого разу М. запросив мене на вечірку з його друзями. Вони захоплювалися сигарами, люльками і віскі, і ми пішли у вишукане місце у Кіото, щоб смакувати віскі і курити сигари і люльки. Але оскільки я не п’ю і не курю, я просто насолоджувалася атмосферою і ммм вдосконалювала свою японську : )

Тоді мені так дивно було, як японці, навіть поважні і вищі за статусом, люблять такі шумні заклади з такою тиснявою і хаосом (насправді не хаосом, але так вигладало).

Як мені сказали, у тому закладі дуже важливо читати атмосферу (яп. 空気を読む). Наприклад, та хазяйка-жіночка може перед тобою поставити якусь страву, навіть якщо ти її не замовляв, і сказати, “Ось, це смачно, їж”. Потрібно подякувати і прийняти, по іншому ніяк! Ще вона раз прокричала на весь заклад “Єс! Я продала всю (таку-то) рибу”. Божевільне місце!

У Ойті я зупинялася в журналіста А. Тоді я усвідомила, яка тяжка робота журналіста. Протягом нашої вечері у маленькій затишній ідзакая на кілька людей з неймовірно смачною рибою, А. на телефон приходили сповіщення про новини, які він одразу перевіряв, а одного дня працював до ранку, бо багато чого відбувалося.

Незважаючи на таку зайнятість і елементарно втому, А. вирішив звозити мене у паровий онсен, і зробити це тоді, коли у нього є час: перед роботою. Тож ми встали о 5-ій ранку для цього : D

Він також запросив мене у караоке з його співробітниками і босом, що було дуже мило з його сторони! Пам’ятаю, як він дуже гарно співав дивні, старі і часто веселі пісні. Якщо ви почуєте, що я наспівую пісню 俺ら東京行ぐだ, то знайте, що я почула це від А. з Ойти (ось ця пісня на Youtube — ще подейкують, що це найстаріша пісня в стилі реп у Японії. До речі, вийшла вона 1984 року. Також буде цікаво, якщо ви вивчаєте японську — там класні слова!)

Окрім того, що А. вразив мене своїм бажанням подарувати мені класний досвід, жертвуючи своїм сном і силами, він також показав мені приклад, якому я почала слідувати: я вперше отримала ключі від квартири хоста на час свого перебування!
Можлива, така довіра була подарунком чи винагородою за мою довіру — своїй інтуїції, всесвіту і А., адже я зупинялася наодинці з чоловіком :Р

Зустріч з Х. я вважаю доленосною — вона змінила моє життя. 

Взагалі серед каучсерферів не так багато “звичайних” японців, більшість з них інші у різних значеннях. Але Х. був квінтесенцією всього незвичайного і загадкового.

Незвично для японця, він не працював, і ніколи не вчився в університеті, хоча був одним з найосвіченіших і нарозумніших японців, яких я зустрічала. Він мріяв об’їздити весь світ, відвідуючи різні глухі села, і не бачив себе у японському суспільстві. Його повсякденне життя було сповнене пригод — він їх просто притягував, але при цьому був людиною, у якій відчувалася глибина, повага і серйозність. Він не мав мобільного телефону, профілів у соціальних мережах і користувався паперовими картами.

Окрім замку Хімеджі і навколишніх садів у період червоних кленів, Кобе, і якоїсь дамби (можливо, першої у моєму житті — з того часу я “запала” на дамби!), він показав мені свою школу (це все супроводжувалося розмовами з пересічними незнайомими людьми або учнями), а також багатоповерхівку, де він колись жив.
У японських висотках зазвичай немає під’їздів, а доступ до всіх квартир відкритий. Він розказував, як на його очах сусідка вчинила самогубство стрибнувши вниз…

Протягом всього часу він дуже прискіпливо вчив мене кансайського діалекту, і врешті вдовольнився результатом  — я склала іспит правильної інтонації なんでやねん！(не візьмуся це перекладати…) і отримала знижку на фестивалі на печиво після свого кавайного まけて (щось на кшталт “продайте дешевше”).

А потім ми втрьох з його другом поїхали на вершину гори за нічним видом на Кобе по серпантиновій дорозі на шаленій (для такої дороги) швидкості, і на вершині домовилися зустрітися там колись ще раз.

Але я знала, що цього не станеться, і що після цього ми можливо більше не побачимося, бо він вважав, що більшості небезпечно з ним дружити.
Тож він так і залишиться для мене загадкою, і особливою людиною, яка ще досі живе у моєму світі і впливає на моє життя своїм прикладом.

Наґоя була моїм проміжним пунктом у автостопі на захід від Токіо. Тут я знайшла пару старших людей, які зразу ж написали, що з нетерпінням чекають моєї української страви! Я не є великим кухарем, до того ж була проблема із закупкою продуктів, тому я трохи переживала.

Але це все було дарма! Це були люди, які змусили відчути себе наче вдома. 

Жіночка Чійоко, як на мене, була втіленням жіночності і спокою. Вона розказувала, як ходила на уроки зав’язування кімоно, ікебани, і всяких інших мистецьких штук — те, що японки колись мали робити, щоб вийти заміж. Саме тут я вперше поміряла кімоно — і я рада, що я отримала цей особливий досвід саме з Чійоко-сан!

Я насолоджувалася і була зачарована атмосферою в хаті: такою спокійною, неспішною. Ми милувалися малюнками на цукерках, красою керамічного посуду, співом пташки уґуїсу, яка співає лише у тихих спокійних місцинах і саме у той час. Ми куштували рибу, яка смачна саме у той час весни (забула її назву!).
Це була така Японія, якою я її уявляла з самого початку!

Чоловік М., натомість, великий мандрівник і любитель пригод. Він дуже цікавиться корінними племенами, наприклад, айну на Хоккайдо, або індіанцями у США. А цього року він подорожував Камчаткою. Можливо, якось зустрінемо його і в Україні : )

Не можу не згадати про грілку у моєму ліжку, яка стала для мене приємним сюрпризом у ще холодний березень!

Дуже класно, що є такі відкриті, привітні і щасливі старші пари на каучсерфінгу, які так охоче діляться культурою своєї країни! ^^

До цього каучсерфінгу мене змусили обставини: треба було встигнути на весілля друга на 3-тю годину, в той час як чек-ін у більшості вільного житла починався з 2-ої. Щоб уникнути лишнього стресу і переживань я вирішила шукати хоста, і в кінці кінців мій запит прийняла японка Ю.
Вона сказала що вона вільна у той день і ми можемо провести час разом — я так хотіла розпитати її, як себе поводити, що робити, і просто побалакати з кимось, щоб не так переживати.

Проте ближче до моєї поїздки виявилося, що у день мого весілля вона має заняття з танців, і її не буде вдома цілий день — тож я мала лише трошки часу, щоб заїхати до неї, залишити лишні речі, спакувати плаття і взуття і піти кудись гуляти : D

І мені так чудно було, наскільки вона невимушено так зі мною вчинила! Хоча насправді вже зараз я не сприймаю це як щось незвичайне і прийняла як одну з норм. У каучсерфінгу справді варто бути готовим до всього : D

Тим не менше, цей досвід я відношу до одного з найкращих, бо Ю. — дуже сильна, весела і життєрадісна.
Вона живе цікавим життям, незважаючи на відповідальну і стресову роботу, і вміє цікаво і весело проводити свій вільний час. Насправді, це все так відчувається, і атмосфера в домі теж це дуже передає.

І я знову ж таки переконалася, що люди з Кансаю (а вона з Осаки) інші. Мої знайомі-японці іноді кажуть, що це не Японія. Інколи здається, що це правда!

До речі, на її прохання я весь час говорила англійською — власне, це одна з причин, чому вона розпочала каучсерфінг. Але я думаю, що може статися таке, що вона раптово для всіх поїде подорожувати по світу : D

Каучсерфінг дає ідеальні умови для того, щоб якомога більше пізнати людину і подружитися — короткий період гостювання, коли ви ще не встигаєте одне одному надоїсти, а натомість дає можливість вкласти все найсоковитіше у кілька днів; це відсутність тиску, адже невідомо, чи побачитеся ви коли-небудь знову; і це право розпитати про все на світі, не змусивши подумати чого-небудь лишнього : D

А чи користуєтесь ви каучсерфінгом? Буду рада почитати про ваш досвід у коментарях!
(для того, щоб залишити коментар, не обов‘язково вводити емейл)

p.s. У цій статті я поділилася лише своїм досвідом, найкращими його моментами. Досвід каучсерфінгу у всіх різний. Я також ні до чого не закликаю і не даю ніяких порад у цій статті.

Більше статей:

Варто зазначити, що є різні види рьоканів, залежно від розміру, ціни і стилю. Деякі зовні не відрізнятимуться від звичайного багатоповерхового готелю і матимуть сотні номерів. Є і невеликі затишні рьокани лише на кілька номерів.
Але загалом рьокани славляться своїм відмінним сервісом і атмосферою: всі працівники зазвичай одягнені у японське традиційне вбрання.

В середньому ціна проживання у рьокані від 15000 до 25000 єн (150-250$) за особу за ніч. Звичайно, таке помешкання не на кожен день вашої мандрівки, це радше особливий досвід у вашій подорожі. Зазвичай у ціну входить вечеря і сніданок, або щось одне з двох. Хоча є рьокани, які мають варіант проживання без харчування (японською 素泊まり судомарі).

Ця стаття покликана ознайомити вас з проживанням у рьокані, щоб ви змогли без зайвих стресів та переживань повністю насолодитися цим досвідом.

Далі мова йтиме про: номери у рьокані, юката і як її вдягати, про купальні та як себе у них поводити, про харчування, бронювання рьокану та чек-ін.

Кімната може вас вразити своєю мінімалістичністю.
Спершу там може не бути нічого окрім низького стола дзатаку (座卓) та крісел дзаісу (座椅子) навколо нього.
Ліжка чи інших високих меблів ви там не знайдете. Ціла підлога, встелена татамі, ваша! Як на мене, це дуже ефективне використання простору ^^

Футон (布団 — тонкий матрас) знаходиться у шафі у стіні, і вам його розстелять після вечері (так, самому це не потрібно робити!)
Зазвичай у кімнаті ви також знайдете телевізор, маленький холодильник і сейф, а на столі — солодощі і все необхідне, щоб приготувати собі чай.

Увага! Не завжди вбиральня є у номері. А ванна/душ — це взагалі рідкість.

У номері ви також знайдете юката (浴衣) — легке бавовняне кімоно, а у холодніші періоди — також хаорі (羽織 —накидка з цупкішої тканини).
Юката можна носити весь час протягом вашого проживання у рьокані: у ній можна піти у купальню, на вечерю, у ній можна спати. А якщо це місцина з гарячими джерелами — у ній можна гуляти і по вулиці.
У деяких рьоканах спеціально для цього також надають ґета (下駄) — дерев’яні в’єтнамки (і спеціальні для цього шкарпетки).

Увага! Юкату (і рушники) додому забирати не можна.

Вдягають юката на нижню білизну.
Одягається вона так як халат, але ліва сторона йде поверх нижньої (у Японії праву сторону заправляють наверх для мерців). Пояс замотується спереду назад і знову наперед.

До речі, рукави служать кишеньками і у них можна щось носити 🙂

Купальня (або купальні) є публічною і поділена за статями (знаходиться вона у приміщенні).
У багатьох рьоканах також є ротенбуро (露天風呂) — купальня на відкритому повітрі (зазвичай вона не є окремою купальнею, а продовженням тієї у приміщенні). 

Деякі ванни бувають змішаними (для обох статей) — називають їх конйоку (混浴), хоча їх кількість дуже зменшилася останнім часом через малу кількість користувачів (думаю, ви розумієте, якої статі :D)
Деякі рьокани також мають приватні купальні для пар і сімей — кашікірі-буро (貸切風呂); вони менші і потребують окремого бронювання.

Гості рьоканів зазвичай купаються до вечері, після вечері та вранці до сніданку. Тобто більше одного разу!

Увага! Купальня відкрита у встановлені години, тож при чек-іні уточніть години роботи.
            Також, жіноча і чоловіча частина можуть мінятися місцями, тому акуратно 🙂

Словом онсен позначають японські гарячі джерела, а також купальні з водою з гарячих джерел.

1. Принесіть з собою два рушники з номера (якщо у номері немає маленького, тоді можливо він буде доступний у самій купальні).

2. Перейшовши за шторку у частину купальні для вашої статі, ви потратипе у переодягальню. Тут потрібно повністю роздягнутися і залишити речі у кошику або локері (цінні речі можна залишити у сейфі заздалегідь; я також залишаю окуляри, бо з них не буде користі у ванні). Разом з речима залишіть і великий рушник, а меленький беріть з собою.  

Увага! Далі заходити у купальнику чи нижній білизні не можна. Лише у чому мати народила 😛

3. Далі потрібно зайти у те запотіле приміщення і прийняти душ. Перед душем буде кріселко з мидницею на ньому. Також має бути шампунь і мило. Ретельно помийтеся (не так, як перед басейном) сидячи (щоб вода не бризкала на інших), використовуючи маленький рушник як губку.
Після того, ви можете залазити у саму ванну.

До речі, у ванні не можна плавати чи мочити голову (якщо у вас довге волосся, можна принести резинку до волосся і зібрати його у пучок). Маленький рушник також намочувати у ванні не можна; зазвичай японці кладуть його собі на голову, що раджу робити і вам 🙂

4. Після ванни сполосніться водою під душем та протріться рушником перед поверненням до роздягалки, щоб не намочити підлогу.

Думаю, зайвим є казати, що у купальні, в тому числі і в переодягалці, краще не користуватися телефонами або фотоапаратами / камерами 😛

Їжа у рьокані буде такою ж особливою, як і весь ваш досвід у рьокані, оскільки там подають набір з більше десятка страв з великою кількістю інґредієнтів, які притаманні саме тій місцевості і тому сезону (порі року). Крім того, прийом їжі у рьокані покликаний принести вам естетичну насолоду.

У будь-якому випадку, буде дуже багато маленьких тарілочок! Інколи там навіть може бути щось сире, що буде готуватися під час самого прийому їжі. Зазвичай у таких випадках на столі буде посудина з вугіллям або іншим горючим, але турбуватися не варто, про вас подбають 🙂

Взагалі їжу можуть подавати у двох місцях: безпосередньо вам у номер або у великій залі для всіх разом.
Якщо їжу принесуть вам безпосередньо у номер, тоді все вже буде приготоване і їстівне.
Якщо ви їстимете у великій залі разом з усіма — тоді можете глянути, як роблять інші гості рьокану.

Як ви вже може зрозуміли, меню немає і рьокан сам вирішує, що вам подати. Тому, якщо у вас є якісь обмеження у їжі — про це треба повідомити заздалегідь (ідеально — під час бронювання).
Крім того, при чек-ін треба уточнити, коли буде вечеря/сніданок, і де саме це відбуватиметься. 

Увага! У харчування алкоголь не включено, але його можна замовити за додаткову плату.

Важливо: рьокани зазвичай не приймають одиноких мандрівників! У кімнаті може проживати від двох до чотирьох осіб.

При бронюванні рьокану зверніть увагу на локацію — це не менш важливо, ніж сам рьокан! Якщо це містечко з гарячими джерелами, спробуйте пошукати інформацію про нього. Атмосфера навколо є дуже важливою для класного досвіду! Деякі рьокани занепадають і можуть бути радше моторошним місцем без жвавості людей.

Бронювати рьокани варто заздалегідь, бо приготування їжі потребує часу. Також не забудьте повідомити про свої обмеження у їжі при бронюванні.

Бронювати рьокани можна на таких сайтах:
• japanican.com (англ.)
• booking.com (у боковій панелі обрати “рьокан”)
• travel.rakuten.com (англ., у боковій панелі обрати “Ryokan”)
• jalan.net (англ., у боковій панелі обрати “Ryokan”)

Ціна у рьоканах нараховується за ніч за людину. 

Поселення зазвичай починається з 15:00-16:00, а вечеря в районі 18:00-19:00, тому розраховуйте свій час так, щоб встигнути на вечерю, а в ідеалі — ще й розслабитися та відпочити у купальні до вечері.

Ввійшовши у рьокан, ви потрапите у ґенкан (玄関), де буде нижчий рівень підлоги зі сходинкою на вищий. На цьому нижчому рівні треба роззутися, і вдягнути тапочки, які будуть на вищому рівні, або які вам подадуть.

Під час чек-іну уточніть час, коли можна скористатися купальнею, де знаходиться купальня, коли і де проходитиме вечеря.

Коли зайдете у кімнату, не забудьте роззутися (також може бути два рівні підлоги — взуття треба залишити на нижньому). Ходити по татамі у тапочках не можна.

Тепер ви інформаційно готові до дуже японського досвіду — зупинитися у рьокані. 

Буду щаслива почути про ваш досвід! Залишайте свої враження та історії у коментарях!

1. Подорож Японією: підсумок + бюджет
2. Японська віза: порядок отримання та поради
3. Автостоп у Японії: мій досвід, історія та поради