У цій статті я планую це виправити, і розповісти про маршрут моєї подорожі, пересування, житло, їжу та кінцевий бюджет. 

Думаю, ця інформація буде корисною для тих, хто мріє про подорож Японією, або вже її планує! Та й взагалі всім, хто цікавиться Японією та мандрівками.

Тому мою подорож можна поділити на 2 умовні частини:

1. з Токіо до Фукуоки — це відвідини друзів
2. з Хоккайдо до Токіо — це відвідини місць

Ось маршрут моєї подорожі на карті:

Чесно кажучи, так, я відвідала Хоккайдо і північні префектури острова Хоншю, але обов’язково поїду туди ще раз, бо хочу їх краще дослідити! Місяця на все було надто мало…

Подорож я запланувала на 26 днів — так було найоптимальніше по ціні на квитки на літак і по терміну перебування по туристичній візі (до 30-ти днів).

15 березня — 10 квітня
Ці дати звучать класно, оскільки це період цвітіння сакури, однак коли я покидала Фукуоку — сакура ще не повністю цвіла, а на Хоккайдо ще лежав сніг, і було доволі холодно (при тому що було потепління, коли ми приїхали). З сезоном на Хоккайдо я прогадала (чесно, я так хотіла на Хоккайдо, що я не думала про сезон — мені було все одно). Однак з сакурою все-таки зустрілася по дорозі до Токіо!

Отже, маленька порада: їдьте на Хоккайдо з травня і літом. 

Пересування

Була ідея проїхати якомога більше автостопом, але оскільки сам автостоп не був моєю основною метою, я також користувалася поїздом, коли не вистачало часу/падав дощ/ніхто не зупинявся (не швидкісним поїздом, а найдешевшою повільною електричкою).
Про автостоп у Японії я написала окрему статтю.

Додам лиш, що і з транспортом я імпровізувала на повну, та й в принципі як і зі всім.

Висновок: пересування займало багато часу, але автостоп того вартий! 

Житло

У першій частині подорожі (яка була спланована) я зупинялася з каучсерферами і з друзями.

Каучсерфінг я знайшла у Йокогамі і Наґої, і це було по-особливому і незабутньо!
У Наґої я обрала сім’ю на окраїні, і не могла повірити своєму щастю — наскільки привітними вони були, та наскільки приємно з ними було поспілкуватися та проводити час разом!

До речі, мені вдалося навіть записати інтерв’ю з жіночкою з цієї сім’ї, яка була для мене втіленням такої японської жіночності, і загалом японськості! Очікуйте незабаром (а ще краще, додайте мені мотивації у коментарях)
Все-таки ще раз переконуюся у істинності принципу “Не важливо де, а важливо з ким”.

У другій частині подорожі (яка була імпровізованою) житло бронювалося у той же ж день ввечері (куди ж знати куди доберемося у той день?).
Тут я зрозуміла, що хостели у Японії існують лише там, де приїжджає багато туристів, тобто поза Кіото/Токіо/Осакою вони радше рідкість.

Капсульні готелі і бізнес-готелі — це були найоптимальніші варіанти, тому зазвичай я зупинялася у бізнес-готелі, ціна якого починалася від 20 доларів/людину.

Висновок: житло у Японії багато тягне, якщо ви їдете десь далі від популярних туристичних міст.

Їжа

Їжа у Японії — це святе.

Кожна подорож для японців включає куштування місцевих страв — бо кожна місцина має щось особливе! Тому я для себе вирішила їсти у закладах харчування хоча б раз на день.

У Японії їжа смачна, і є дуже багато класних закладів, оскільки японці відвідують їх часто, і для них це звична справа. До того ж, вони працюють допізна. Тому вибір місцин є великий, але тим не менше буває важко визначитися (особливо якщо ти не їш м’яса). Вибір закладу інколи займав у мене дууууже багато часу.

Але також у мене був список закладів харчування, які я хотіла відвідати, і список страв, які я хотіла поїсти, головним чином тому, що кожен з них для мене був сповнений спогадів і асоціювався з різними частинами мого життя у Японії.
Взагалі, про їжу треба писати окрему статтю 😀

Але однозначно скажу одне: у Японії куштування якоїсь страви може бути метою мандрівки.

Загалом я витратила 1711$ = авіаквиток 769$ + 892$ за 26 днів + витрати на візу ~50$

По статтях витрат:

— Їжа 220$ (завдяки друзям / каучсерферам і іншим добрим людям, які мене пригощали)
— Транспорт 311$ (завдяки автостопу, яким я проїхала 2/3 всіх відстаней, але включно з внутрішнім перельотом Фукуока — Саппоро 60$)
— Житло 332$ / 15 ночей (завдяки друзям, каучсерферам, і просто добрим людям)

А тепер трошки психологічного

Що я очікувала від цієї подорожі 

У цій подорожі я намагалася якомога більше уникати великих міст, але це було важко зробити через те, що житло найдешевше саме у великих містах, і туди легше і швидше дістатися.

Я також мріяла відвідати онсен (гаряче джерело) на відкритому повітрі, і неймовірно щаслива, що мені це вдалося!

А ще ця подорож була великою мірою імпровізована (у мене всі подорожі такі — такий вже мій стиль мандрівок). Де я буду завтра? Що я буду робити завтра? Я не знаю, і мене це захоплює! Думаю, що якщо на повну довіритись всесвіту, то він зробить все так, як краще для тебе, і інколи зі справжніми подарунками долі, які було б неможливо спланувати самому!

Крім того, я хотіла подивитися, які в мене будуть враження від Японії цього разу. Після року життя в Японії у мене склалася певна думка про японців (про що написала у статті “І як там?”), але за 2 роки після Японії я виросла, багато що зрозуміла, і мені було цікаво, як нова удосконалена Оля сприйме Японію.

Враження

— Найкращі спогади залишилися про автостоп все-таки! Всі люди, яких я зустріла завдяки автостопу були класними і робили мене кращими своєю добротою. Крім того, каучсерфінг у Наґої! А ще класно, що є друзі, з якими можна зустрітися і поспілкуватися!

— Також найбільш пам’ятні моменти з подорожі все-таки не з великих міст, а з місць з красивою природою. Наступного разу хочеться більше часу, щоб не спішитися, і відвідати більше таких віддалених місць!

— Більше дізналася про Японію, і хочеться ще! Японію дуже цікаво пізнавати, і думаю, у мене від цього трохи залежність (але я люблю пізнавати через свій власний досвід, а не досвід інших людей :P) Японська мова у цьому плані відіграє дуже велику роль. 

— І найголовніше — цього разу я себе вже не сприймала там чужорідним елементом, чи ґайджіном. Можливо, через те, що я перед тим я жила у США, де навколо всі іноземці, і я до цього звикла і по-іншому почала сприймати. Я не думала, що моя зовнішність видає мою іноземність, та й взагалі частково у мене було таке враження, наче я додому вернулась.
Під час автостопу інколи мене навіть не сприймали за іноземку, а думали, що я — наполовину японка, напевно? Хз, але це було дуже приємно.
І теми під час автостопу були глибокими..

Те, як тебе сприймають, залежить від того, як ти налаштований.
І це, мабуть, найголовніше, що я винесла з цієї подорожі.

А чим саме я займалася у цій мандрівці, можете почитати у Facebook або Instagram за хештегом #японія26днів

А тепер я б хотіла почути від вас! Поділіться мандрівкою своєї мрії до Японії 🙂 Або подорожжю до Японії, яку ви вже здійснили ^^ 
Коментарі та питання вітаються!

Більше статей:

>Я дуже багато подорожувала автостопом протягом року свого навчання у Японії 3 роки тому, проїхавши приблизно 10 000 км більше ніж у 100 машинах.

Я також подорожувала автоспином під час своєї останньої місячної подорожі Японією, про яку писала у Facebook та Instagram за хештегом #японія26днів. Мені не вдалося здійснити навколо-японську подорож автостопом, тому що це не було моїм пріоритетом, а також через деякі особливості різних регіонів, але ось що мені вдалося:

• проїхала автостопом 1680 км (з 2480, тобто 2/3 усієї відстані)
• у 31-ній машині (сама лише 5 машин, а решту з різними японцями)
• обмінялася контактами і домовилася зустрітися ще раз з 4-ма людьми
• вперше їхала у кемпінг-машині
• вперше стопила втрьох
• один раз ненавмисно застопила у ресторані
• вперше стопила на Хоккайдо та районі Тохоку (північ о-ва Хоншю)
• кілька повних провалів у автоспині

Раніше, до цієї подорожі, я стопила лише на захід від Токіо, включно з Окінавою, і не дуже часто стикалася з труднощами. До того ж, зазвичай швидкість пересування там досить висока через те, що японці послуговуються (платними) хайвеями.

Однак, Хоккайдо і Тохоку — це був зовсім інший світ. По-перше, ми приїхали у час, коли ще лежав сніг, швидко темніло (десь 17:30 вже було темно), мало що працювало після 4-ої дня, якщо взагалі було відкрито, і здавалося, що люди весь час сидять дома і взагалі мало пересуваються.

Тим не менше, наші подорожі автостопом були дуже яскравими, і у мене залишилося багато класних спогадів, які зігрівають душу!

Ось декілька історій:

Чоловік і жінка, які якраз відправили свою доньку до Токіо на навчання, і верталися додому до Наґої. З ними було дуже легко розмовляти, і мама кілька разів повторювала, що як класно, що я їм попалася і склала компанію, бо так їм немає часу сумувати і веселіше їхати. На час цієї поїздки я відчула себе наче їхньою донькою!

До речі, ось про що ми говорили (окрім того, що поділилися своїми історіями):
      • про окодзукай (кишенькові гроші) для чоловіків — у Японії досить часто жінка розпоряджається фінансами, і виділяє чоловіку певну суму на місяць. І ось, мама така: “які чоловіки бідні, що вони мають виживати на маленьку суму кишенькових грошей. Така от у світі несправедливість. Ось у нашій сім‘ї не так, я виділяю більшу суму”. І чоловік такий: “Серйозно?!” Було весело! 😀
     • про бенібана — квітки, які містять червоний барвник, але раніше їх дівчата збирали голими руками, і барвник ставав ще червонішим від крові від колючок.

②　Сервісна зупинка Сабаґава на хайвеї — залізнична станція Юда-онсен 20 км (префектура Ямаґучі)

20 км, які, здавалося, тягнулися вічність, бо були вони в компанії шести сараріманів (офісних працівників), які їхали собі відпочити (корпоративна поїздка) і вже собі трохи хильнули. Мені вони сказали сісти між ними, а потім захоплювалися, яка я смілива…

Після вже звичних відповідей на запитання, шо я хто я і взагалі чому говорю японською і вирішила її вивчати, мені стало не по собі від їхніх жартів і підколювань одне одного (і мене в тому числі), а особливо чувака на кличку “білий ведмідь” — хоча мені він видався найнормальнішим з них усіх, і був для мене моральною підтримкою і опорою.

Серед того всього один чувак ззаді витягує тисячну купюру з гаманця (я така, “що вже зараз буде! навіщо!”), згинає наполовину у місці лиця, і каже: “Подивися на ліву половину лиця, і праву. Що думаєш? Не нагадує тобі єврея?” І тут раптом всім вже весело не було, і ми балакали на серйозну тему (яка була популярною під час всієї подорожі Японії — якось так попало), але ненадовго.

В останні хвилини найбалакучіший чувак справа від мене весь час повторював: “Ти напевно думаєш, “коли вже, ну коли ми вже доїдемо?! ну скільки ще!? хочу вже пошвидше вийти з машини!” не переживай, ще трошки”. Він просто читав мої думки.

Сама дивуюся своїй сміливості після цього…

Іноді під час автостопу у Японії попадаються люди, які, як тільки побачать стоперів, наче втрачають голову: вони можуть перелаштуватися з крайньої смуги на 3 смуги у заторах на відстані 30-40 метрів, а можуть не думаючи зразу ж розвернутися, махати вам руками, бібікати, і просто неймовірно хотіти вас підвезти. Так сталося цього разу!

Сакемото-сан був якраз під час роботи на машині, яка перевозить саке, але його це не зупинило: мене посадили у буду невеличкої вантажівочки на кошик з-під пляшок, і я сиділа поміж пива і різного алкоголю. Сакемото-сан був дуже балакучий, і почувши нашу історію, він зробив те, що досі ніхто не робив: запропонував нам житло 😀 (О так, це сталося!) Житлом виявилася ціла 2-кімнатна японська квартира у старому щось на зразок готелі біля курортного містечка з видом на озеро Томакомай.

Жаль лиш, що не вийшло з ним поспілкуватися більше… бо він дуже цікава особистість 🙂

④　Аеропорт Шін-Чітосе на Хоккайдо — Зупинка на хайвеї Ноппоро 50 км

У мене були великі очікування до автостопу на Хоккайдо, тому я вирішила стопити зразу ж біля аеропорту. Була широка дорога з великою швидкістю, без хорошого місця, де можна було б зупинитися, навколо нічого (дуже незвично для Японії), просто рівнина і сильний холодний вітер. Ми вже здалися, йшли пішки до залізничної станції, коли тут зупиняється чувачок (ми плакат вже опустили). Сказав, що відвозив жінку до аеропорту, і по дорозі туди нас бачив, і що жінка сказала йому нас підвезти, бо інакше цього більше ніхто не зробить 😀

Чувачок був веселий і класний, розказував про Хоккайдо, розказував про те, як на Хоккайдо немає обмежень швидкості, навіть не розказував, а показував! І у саме у той момент на дорогу нізвідки вибігає поліцейський з прапорцем “Зупинись”! Показав зупинитися на перпендикулярній вуличці, де вже було кілька інших таких машин. А потім такий підходить і так весело-весело каже: “Ой, ви трошки перевищили швидкість :D” . Вперше бачу таких веселих поліцейських, і щоб так радісно повідомляли про порушення правил.

Нашого водія забрали у поліцейську машину, тож ми не знаємо, чим все закінчилося, але через деякий час наш водій повернувся, не показуючи своїх почуттів і наче все ще в гуморі. Ось так поліція на Хоккайдо не байдикує! Нагадало Україну кілька років тому, тільки в Україні зустрічні машини більше попереджають…

⑤　Моріока — Ішідорія 30 км

Цей автостоп був ще більш незабутній, ніж усі інші, тому що ми навіть не стопили, але наша історія вже почала працювати на нас.

У місті Моріока префектури Івате ми пішли у індійський ресторан поїсти карі, і там, дуже незвично для Японії, офіціантка ні з того ні з сього почала нас розпитувати, звідки ми що ми… Про це почули всі навколо, і 2 жіночки за столик від нас вирішили показати нам одну сакуру у камені, накупити нам японських традиційних солодощів, і підвезти 30 км (до речі, це під час роботи, і було їм не по дорозі!)

Серце готове було вибухнути від доброти усіх цих людей!

Надихає?

Обов‘язково раджу спробувати!

У Японії є 高速道路 коосоку дооро — платні швидкісні траси, на яких є サービスエリア саабісу еріа — сервісні зупинки (з ресторанами, магазинами, інколи навіть готелями і гарячими джерелами/спа) і パーキングエリア паакінґу еріа — менші зупинки, але теж зазвичай з магазином. Якщо подорожувати велику відстань, то краще стопити на таких трасах від зупинки до зупинки. Попасти на них можна інколи пішки зі звичайної дороги, і є сенс під‘їхати до них поїздом і трохи перейтися (хоча не на всі можна зайти пішки!). Однозначно, це найкращий спосіб вибратися з Токіо та інших великих міст!

Однак, ця подорож показала, що на Хоккайдо та півночі острова Хоншю хайвеї пустують, особливо у період десь з жовтня до травня, коли холодно і люди мало пересуваються. Але між містами Сендай (370 км на північ від Токіо) і Фукуока (острів Кюшю) завжди є рух і можна спокійно стопити на хайвеї.

У Японії також є 国道 кокудоо — національні дороги, але чесно, мені з ними не везло… Там є місце, де зупинитися (наприклад, автобусні зупинки), але великий потік машин і досить велика швидкість не дають японцям часу подумати і вчасно зреагувати (на мою думку). Винятком є Окінава.

Взагалі всі не-хайвейні дороги називають 一般道 іппандоо (“звичайні дороги”) або 下道 шьтамічі. Автостоп на таких дорогах займає багато часу (ще й тому що дуже відволікаєшся на всякі магазини etc, і пробуєш різні місця для старту — на хайвеї все чітко), і на великі відстані за день не варто розраховувати, але мені такий австоспин дуже до душі, оскільки можна поспілкуватися з місцевими, і зустріти класних людей!

Ще я пишу фразу 日本語できます, тобто що я говорю японською, щоб японці не боялися зупинитися. Це доволі важливо, і інколи вона впливає на їх вибір, чи підвозити мене, хоча багато все одно перепитують 日本語しゃべれますか？Чи говорите ви японською? 😀

Найбільша відстань, яку я проїхала за день — це 700 км, і думаю, що можна розраховувати на швидкість 40-50 км/год у середньому на хайвеї у проміжку між Сендаєм і Фукуокою.

У дощ стопити важко (дощем я називаю те, від чого можна промокнути), у такі дні я їду поїздом. Також як стемніє, стопити не раджу — практика показує, що це трата часу.

1. Треба хоч якусь японську, хоч кілька фраз…
Хоча би вміти сказати, що ви з України, чим ви займаєтеся, куди ви їдете і т.п. Японці зі своєї сторони говоритимуть до вас повільно, чітко і простенькими фразами, що дуже допомагає 🙂

2. Обов‘язково раджу мати паперову карту.
Якщо це хайвеї, то карти платних доріг можна знайти на кожній зупинці на хайвеї безкоштовно. Хоча вони і японською, ви завжди можете попросити водія тикнути пальцем куди він або вона їде, і де може вас висадити. Такі карти також стануть в пригоді і для інших доріг.
Карта на телефоні не дуже зручна.

На папері варто також писати не лише назву міста, а додати слово 方面 хоомен “напрямок”, наприклад 京都方面 кьоото хоомен — у напрямку до Кіото. Так вас підвозитимуть і ті, кому по дорозі, бо інакше подумають, що ви хочете саме у Кіото, і у вас буде менше шансів.

До речі, це не діє у Хоккайдо — там нам казали писати кожне місто окремо. Наприклад, я їду до Томакомай, і по дорозі є Фурано, Такікава, Івамідзава з більш-менш великих міст. Написати “у напрямку до Томакомай” не так діятиме як писати кожного разу наступне місто… (з мого досвіду і з того, що нам казали люди).

4. Завжди раджу мати запасний план.
Це особливо важливо у Хоккайдо і північних районах Хоккайдо, на острові Кюшю, а також звичайних дорогах. Ось як роблю це я: шукаю наперед розклад поїздів (коли останній поїзд) і відстань до станції, і приблизно розраховую, до якої години я можу стопити, і коли треба буде вертатися, якщо ніхто не зупиниться. Під час цієї подорожі у мене був не один фейл, і раніше я теж бувало ночувала на хайвеї. Це незабутньо, але більше я такого не хочу 😀

5. Питайте місцевих, як краще доїхати і де краще стояти, але не завжди враховуйте їх думку.
Те, що на карті є дорога ще нічого не означає. Інколи люди їздять такими маршрутами, які можуть виглядати дивними для нас, але на це є якась причина. Тому питатися і слухати, що кажуть місцеві — це правильно, але також варто розуміти, що інколи вони можуть помилятися. 

Взагалі, я вважаю, що правило автостопу #1 — це не очікувати, що може статися щось погане, а завжди бути налаштованим на позитив, і дарувати цей позитив людям, які вас підвозять. 

Також, майте на увазі, що від вас залежатиме уявлення японців про іноземців, тому це навіть трошки відповідальність. Хоча загалом іноземцям у Японії багато що прощається, тому

Також, якщо ви б хотіли спробувати автостоп у Японії, не стидайтеся і пишіть мені! Можу щось порадити ^^

1. Японська віза: порядок отримання та поради
2. Couchsurfing у Японії: мої історії
3. Сакура: відколи, як, чому і коли?

У цій статті я розповім про мій досвід у цьому парку розваг 😛

Трошки вступу. У Японії є дуже багато парків розваг! Настільки, що в університеті був професор, який спеціалізувався саме на тій темі, і вів курс “Парки розваг у Японії”. (Це був предмет на вибір, і отримати з нього хорошу оцінку було дуже легко, та ще й тема така :D)

На тому курсі у нас були такі теми: “Парки розваг для сімей”, “Парки розваг для побачень”, “Тематичні парки розваг”… Ну ви вловили суть 🙂

Багато з цих парків — світового рівня, так би мовити, і конкурують з іншими, у кого найшвидша гірка, у кого найвища, у кого найшвидше розганяється, і тому подібне. 

Ну тобто це реально зовсім інший світ — щось, чого в Україні немає!

(Ліричний відступ: люблю водити японців/коучсерферів, яких приймаю, у львівський парк культури — бо після Японії зрозуміла, що це повний винос мозгу і шок 😀 спробуйте якось!)

Тож я запалилася відвідати один з цих парків розваг — один неподалік від Кітакюшю пішов мені так непогано, хоча казали, що він старенький і взагалі бе.

І ось я вибралася у один з топових у Японії — Fuji-Q Highland, або Фуджі-кю Хайрандо, якщо японською 🙂

Найпопулярніший pass/квиток туди — це на цілий день, з необмеженими катаннями. Зазвичай всі купують такий квиток, де вже все входить, катаєшся на чому хочеш і більше ні за що не платиш. Коштує він в районі 50 доларів.
Інакше треба платити і за вхід, і за кожен атракціон окремо.

Сам парк розваг, як заведено у всіх нормальних розвинених країнах, знаходиться на закритій території, за вхід на яку треба платити. На тій ж території знаходяться і якісь ресторани (щось таке), щоб пообідати.

Щодо самих атракціонів.

Серед найвідоміших:

• Фуджіяма — з самого початку десь хвилину повільно підіймається на висоту 79 м, так що ви бачите лише небо, потім на вершині затримується на кілька секунд перед видом на гору Фуджі, а тоді… жара на кілька хвилин (довше, ніж у більшості атракціонів!), зі швидкістю до 130 км/год! 

• Такабішя (мій улюблений) — якщо пам‘ять не підводить, мерша частина атракціону — у суцільній темноті, а згодом — вільне падіння від градусом 121 градус. (Особисто я б сама не зрозуміла, що це означає, але гляньте на фото!)

• Додонпа — вилітає просто як ракета: за 1,6 секунди розганяється до 180 км/год! Натомість, все дуже скоро закінчується — сам “політ” триває менше хвилини…

• Ееджянайка — чесно, я на цей не наважилася… Там, таке враження, що обертається все і у всі сторони, а самі сидіння наче підвішені зверху і під ногами нічого немає~ Ну і вже стандартна швидкість в районі 120 км/год.

По-перше, до кожного атракціону була черга 2 години мінімум. 2 години!!! 2 години стояти у живій черзі, на ногах, в очікуванні чогось класно-страшного, а іноді чекати, дивлячись на відео з застереженнями, кому не можна кататися на тих атракціонах. І ти такий стоїш, і думаєш-гадаєш, чи нема у тебе нічого з згаданого у тому відео…

Можливо, я за 2 години чекання перегоріла, а можливо на фоні 2 годин чекання іноді 2 хвилини самого катання взагалі пролітали зі швидкістю світла…

Ще одна штука — за чергою взагалі не видно, що за атракціон, а для мене було важливим, щоб на плечах був якийсь ремінь безпеки у сидінні. Або хоча би були високі сидіння! Але коли я прочекала всю чергу на один атракціон і побачила, що там сидіння по плече, а ремінця на пояс немає, і бокових стінок у сидіннях немає, я трошки не стрималася…

Після 3х атракціонів я вже була ніяка (а це 6 годин!), і мені не хотілося вже нічого…

1. Впевніться, що ви таке любите, і на такому рівні! Це важливо!

Я окей зі швидкістю, і кутами такими, що ти паралельно до землі і падаєш вниз, і крутишся вниз головою, і в темноті — все окей, якщо я надійно пристребнута.
У цьому парку у вас така впевненість не завжди є.
Також, впевніться, що вас так просто не укачує, бо інакше ви навряд чи насолодитеся тими атракціонами.

2. Плануйте все наперед!

Особисто я приїхала, а тоді почала розбиратися, які є атракціони і де вони розташовані, та на яких я хочу покататися. І із-за цього я втратила багато часу. Тому що треба так-во: залетів з відкриттям, і зразу зайняв чергу!Варто, можливо, також вивчити карту з атракціонами.

Ще кажуть, що є щось на кшталт Priority Pass — але його можна дістати лише на території парку, і в обмеженій кількості. Вони допоможуть вам зменшити чергу з 2х годин до 5-10 хвилин. На кожен атракціон треба окремий такий квиток, і у ньому вказується часовий проміжок (по годині) і назва атракціону, і коштує в районі 10 доларів (це не з мого досвіду :Р)

3. Їдьте та координуйтеся з друзями

Там випадково ми зустріли своїх одногрупників — і протягнули їх у свою чергу 😛
Ну чесно, не дуже бачила, щоб хтось ще так робив — але все окей, ніхто нічого не сказав (так наші друзі зекономили годину, але все одно ще годину треба було чекати…)

4. Запасіться водою та якоюсь їжею

Якщо ви бюджетні туристи. Щоб ви розуміли: безкоштовної води немає, а вода у пляшках з автоматів у 2 рази дорожча, так само як і, напевно, їжа.

Квиток вхід + необмеженні катання 5700¥ (залежно від курсу – в районі 53$)
Поїзд/автобус в одну сторону — від 2000¥

Якщо купувати автобус і квиток разом, можна зекономити — вийде в районі 7700¥

+ їжа, вода
+ якщо ви не хочете стояти у чергах, тоді швидкий пропуск 

Якщо підсумувати: я справді можу порекомендувати цей парк для тих, хто любить адреналін! Він реально крутий! 

І ще одне: черги реально добивають морально… Дивлячить назад, думаю, що як вже туди їхати, то краще купити швидкий пропуск і не економити на тому…

1. Японська віза: порядок отримання та поради
2. Автостоп у Японії: мій досвід, історія та поради
3. Цікаві факти про Японію

Я впевнена, що у кожного з вас є певне уявлення про Японію.
У цій статті я пропоную доповнити це уявлення деякими фактами та цифрами.

Пишіть у коментарях, скільки з них Ви знали, а скільки з них Ви почули вперше! 🙂

Поїхали!

1. Населення Японії — 127 млн, однак трохи більше половини з них живе у трьох метрополійних територіях (великі міста з околицями, населення яких їздить на роботу до основних міст): 37 млн у Токіо, майже 20 млн у метрополії Осаки-Кіото-Кобе та 9 млн у Наґої.

До речі, 73% території Японії — це гори і ліси, які не придатні для життя, землеробства або індустрії.

2. У Японії дуже стрімко розвивався туризм: з 10 млн туристів у 2013 р. — до майже 32 млн. у 2019. Здебільшого це відбулося завдяки збільшенню кількості туристів з навколишніх країн Азії, особливо з Південної Кореї та Китаю (половина всіх туристів з цих двох країн). До речі, мета у 2020 році була 40 млн туристів.

3. Японія займає одне з найвищих місць у світі за кількість велосипедів на людину. Велосипед як спосіб пересування дуже поширений у Японії. В той же час, Японія не відстає у рейтингу кількості автомобілей на особу: на десяток людей у Японії припадає 5,9 машин. При тому, у цій країні є доволі розгалужена мережа залізниць, а також швидкісний поїзд Шінкансен, який розвиває швидкість до 320 км/год. Який вид транспорту найпоширеніший — залежить від місцевості.

До речі, хайвеї у Японії платні. Наприклад, щоб проїхати хайвеєм з Токіо до Осаки (500 км) треба буде викласти від 90$ (якщо ви не маєте спеціального пристрою/ пропуску — 130$).

4. Зарплата японця після університету — у середньому на рівні 1850$ і поступово зростає (після магістратури – 2150$). У японців все ще прийнято все життя бути відданим лише одній компанії, а якщо звільнитися і піти на роботу у іншу компанію — то треба починати все заново: з найнижчої посади і з мінімальної зарплати.

Тому, компанії наймають на роботу лише раз на рік — і цей процес займає майже цілий рік для студентів. До закінчення університету студенти вже мають місце роботи/ компанію, і зразу йдуть працювати.

5. Компанія наймає працівників не на конкретну посаду, тому спеціальність не стільки важлива, як важливий рівень твого університету. Саме тому багато вирішується після школи: важливо поступити у престижний (зазвичай державний) університет. У компанії зміст роботи мінятиметься кожні кілька років.

6. Традиційно, і ще досі, фінансами у японській сім‘ї займається жінка. Чоловік приносить зарплату додому, віддає усе жінці, а жінка вже виділяє йому кишенькові гроші на свій розсуд 😀 За статистикою, у близько 65% сімей (після народження дитини) жінка розпоряджається фінансами, і лише у чверті сімей – чоловік.

7. Проблеми сучасного японського суспільства: пізні шлюби, низька народжуваність, і старіння наслення. Японці доволі пізно одружуються: чоловіки в середньому в 31 рік, а жінки — 29.4. Окрім пізніх шлюбів у Японії є і інші серйозні суспільні проблеми: старіння населення (станом на вересень 2020 року 28% населення — за 65 років, а до 2060 прогнозується зрости до 38%), низька народжуваність (1.36 на жінку станом на 2019 рік; до речі для підтримання населення цей показник має бути на рівні 2,07-08). Із-за цього всього прогнозується, що населення Японії до 2060 р. зменшиться до 86 млн.

8. Кожний третій шлюб у Японії розпадається (так само як у Західній Україні). Якщо глянути лише на шлюби японців з іноземцями – то розпадаються 2 з 3-ьох (так само як у Східній Україні). До речі, 18% усіх розлучень — через зраду чоловіка (це друга причина; перша — не співпали характерами). 

Цікаво, що традиційно одна зрада не може бути причиною для розлучення. Хоча все-таки останнім часом більшає випадків, що визнають розлучення і лише через одну зраду. 

>p.s. Кількість шлюбів японців з іноземцями — 3,3% від загальної кількості 😀

9. У Японії нижчий рівень самогубств, ніж в Україні: 18,5 випадків на 100,000 осіб проти 22,4. 

10. У Японії все ще є смертна кара. Наприклад, у 2017 стратили чотирьох людей. Зазвичай страту дають за кілька вбивств, але якщо вбивство дуже жорстоке — то можуть і за одне стратити. На кінець 2017 року ще 123 людини чекають своєї страти. До речі, лише 9% японців підтримують скасування смертної кари. 

11. У Японії є така штука як “смерть від перевтоми” на роботі: частково тому, що японці працюють багато і віддано, через тиск роботодавця etc, а частково тому, що японці люблять все називати. Однак для більшості японців робота все-таки є пріоритетом.

12. У Японії настільки безпечно, що можна не закривати свої домівки у деяких районах (я особисто знаю людей, які так роблять!). Знайдені речі та гроші несуть у поліцію або вертають власнику, крадіжок та вбивств — мало (статистика по вбивствах на 100 тис осіб станом на 2015 р: Японія — 0.31, Німеччина — 0.85, Україна — 4.36, Росія — 11.31).

1. Сакура: відколи, як, чому і коли?
2. Історія мандрів у Японії (частина 1)
3. Спортивна секція в японському університеті: мій досвід та спостереження

Японія повернулася до доковідних правил в‘їзду з 11 жовтня 2022.
Стаття оновлена у березні 2020.

Давно мрієте поїхати у Японію? Саме зараз настав сприятливий час у плані візи!

Японія спростила українцям отримання візи з 1 січня цього року (2018).

І ось я зразу ж особисто протестувала отримання короткострокої візи :Р
Зараз любуюся нею у своєму паспорті і спішуся поділитися з вами своїм досвідом, та дати деякі поради!

У чому полягає спрощення отримання візи?

Якщо коротко: у тому, що тепер ви самі можете виступати своїм спонсором.

Є кілька типів віз. Але ті, які найбільше підходять для туризму, це або туристична, або відвідування родичів/ друзів.

Раніше для виготовлення цих віз треба було 100500 справок від сторони, яка запрошує/ приймає. Тобто треба було мати працюючих родичів/ знайомих, яких можна таке попросити, або оформляти візу через турагенство.

Зараз для виготовлення візи на “візит друзів/ родичів” треба лише запрошення та план перебування від японської сторони, а якщо ви подаєтеся на туристичну візу, то від японської сторони нічого не треба, все можна зробити самостійно!

Тобто, спрощення суттєве, відчутне, і це круто, що воно відбулося.

Але чи все так просто? Деякі приємні сторони отримання японської візи та не дуже…

+ плюс японської візи — це те, що вона абсолютно безкоштовна. Ніяких візових зборів чи послуг візових центрів, звучить круто 🙂

АЛЕ Консульский відділ знаходиться лише у Києві.

Тому, якщо ви, як і я, не з Києва, то треба буде мотатися до Києва 2 рази: перший раз щоб подати документи, а другий раз щоб отримати візу.

!!! Кур‘єрської доставки немає, оскільки паспорт після прийняття документів вам повертають.

Для мене як для львів‘янки це зайняло цілих 2 дні, і в районі 50$ за сам лише транспорт туди-назад туди-назад.

+ Інший плюс у тому, що документи приймають без запису (можна приходити у зручний Вам будній день)

АЛЕ документи приймають і візи видають лише з 9:30 до 11:30 з пн по пт.
Важливо! Консульство відпочиває не лише на українські свята, а й на японські також. Перелік вихідних за цим посиланням.

Тобто знову ж таки, особисто мені як львів‘янці світить або нічний поїзд, або ночівка у Києві…

Щодо списку документів:

— Треба скласти поденний план перебування. Форма цього плану і приклад заповнення є на сайті посольства, але загалом треба заповнити, що ви плануєте робити кожного дня (“гуляю містом …., переїжджаю до міста ….”, “зустрічаюся з друзями”), де ви будете зупинятися і якісь контакти.
Заповнювати потрібно лише англійською або японською мовою!

— До цього всього треба підтвердження бронювання або сплати житла і авіаквитків.
Додам, що при перегляді моїх документів дуже звертали увагу на те, що було оплачене, а що просто заброньовано. Наявність бронювання на житло має бути на кожний день (нічні автобуси/ночівки у друзів для туристих віз не зараховуються).

— Підтвердження фінансової спроможності: довідка про поточний стан банківського рахунку (можна українською мовою) з достатньою суму на залишку, яка зможе покрити ваші витрати у Японії.
Яка сума має бути на рахунку? Чим більше, тим краще. Однак встановленої суми немає — це залежатиме від ваших планів у Японії, ваших витрат на житло (10$/ніч чи 400$/ніч), витрат на транспорт (ваші плани на пересування) і т.д.
Чи потрібно довідку з місця роботи чи рух коштів за останні 3 місяці? Для туристичної візи не потрібно. (Для візи “візит родичів та друзів” може бути по-іншому). Безробітним візи також дають без проблем. 
Важливо! Довідку про стан рахунку хочуть з мокрою печаткою (здогадуєтеся чому? :P).

— А також анкета, фотографії та копія першої сторінки паспорта.

Ось декілька важливих порад:

1. Рекомендую анкету заповнити вдома (обов‘язково прослідкуйте, щоб вона була на двох сторонах одного аркуша!), щоб не спішитися вже на місці.
Взагалі краще її надрукувати вже заповненою (заповнити на комп‘ютері), тому що написати від руки без помилок з першого разу буває не так просто — а (теоретично) анкету з виправленнями не приймають.
Ще одна причина цього — у приміщення консульського відділу потрібно вимкнути мобільні телефони. Тому, якщо у вас якась інформація буде на телефоні, щоб її дістати, треба буде покидати територію посольства.

2. Раджу приходити з самого ранку, щоб мати час щось виправити/ донести.
При подачі документи переглядають і кажуть, чи все ок, чи потрібно щось переписати, доробити, додатково пред‘явити… Одним словом, для цього варто мати певний запас у часі, щоб не прийшлося приходити знову.

Наприклад, у мене було багато броней готелів/ хостелів, різний на кожен день 😀 Загалом десь 20 броней, і при подачі документів мені їх повернули і попросили порахувати загальну суму. А там ціни і в єнах, і у доларах, і усе це діло рахувати без калькулятора 😀

Працівники консульського відділу доволі ретельні і детально провіряють усі документи.
Важливо! Ксероксу у консульському відділі немає, і якщо вам треба щось доксерити, то (теоретично) вас попросять зробити це деінде.

3. Раджу детально ознайомитися з інформацією на сайті консульства.
Так, там багато інформації, посилань, і загалом багато букв. Однак інформація зрозуміла і чітка. Це також можливість краще познайомитися з Японією — а саме, як японці подають інформацію 😀
Також там ви знайдете актуальні оновлення.

І лише після ознайомлення при виникненні додаткових питань дзвоніть у довідку для консультацій. На сайті зазначено номер телефону, а також час, коли такі консультації надаються.

4. Починайте робити візу не раніше, ніж за 3 місяці до поїздки, та не пізніше, ніж за 2 тижні. 
Віза дійсна лише 3 місяці з моменту видачі (тобто є коридор для в‘їзду до Японії і здійснення вашої поїздки). 

Після того, як мої документи прийняли, сказали, що якщо я не отримаю від них дзвінка до певної дати (умовно протягом тижня), тоді віза буде готова і я можу за нею приїхати у будь-який робочий день.

Взагалі, працівники у консульстві мені здалися приємними, і весь досвід загалом був позитивним 🙂

Тому, не бійтеся цього процесу, головне — комунікуйте, пред‘явіть кошти на подорож, і все буде окей! Японці у туристичних візах відмовляють дуже рідко! 

p.s. Інформація про візи на офіційному сайті посольства: http://www.ua.emb-japan.go.jp/itpr_uk/ua_visa.html 

Більше статей:

1. Сакура: відколи, як, чому і коли?
2. Рьокан: більше ніж просто місце для ночівлі
3. Подорож Японією: підсумки + бюджет