Couchsurfing у Японії: мої історії

Couchsurfing у Японії: мої історії

Каучсерфінг — це стиль мандрів, який дарує незабутні враження і робить світ кращим.
Тому що люди з незнайомими гостями часто є найкращими версіями себе, діляться всім просто так, а тебе розпирає від доброти і хочеться віддати щось взамін, і тому що у цьому всьому ланцюжку відсутній один елемент — гроші : )
Це спільнота класних особливих людей, завдяки яким можна отримати багато цінних інсайтів!

У цій статті я поділюся своїм досвідом каучсерфінгу у Японії — а саме surfing-частиною (тобто, коли я у когось зупинялася).
Саме у Японії я каучсерфила 12 разів (я спеціально порахувала для цієї статті :D), три з них — у американців, а решта — у японців.

Цікаво було спостерігати різницю між американськими хостами в Японії і японськими.
Американці в принципі не парилися. Два рази це було в стилі: “Приходь туди-то і подзвониш як прийдеш”, і потім по телефону вели мене до незамкнених дверей, і казали що будуть вдома під ранок/через кілька днів. З американцями якось глибинно поспілкуватися не вдавалося через цей їхній стиль: “Ось ліжко, ось ванна. Ну всьо, я пішов”.

Не скажу, що з японцями я завжди знала чого очікувати (хоча вони ведуть себе доволі передбачливо у багатьох ситуаціях, але це все-таки каучсерфінг), тим не менше вони завжди виділяли час наодинці для спілкування — і найчастіше це був похід у ідзакая (паб).

У будь-якому випадку, всі з цих досвідів були позитивними, багато — мегапозитивними, а частина з них змінила моє життя. У цій статті я розповім про кілька з них.

Це НЕ є стаття з практично корисною інформацією, радше емоційна. Але якщо вам було цікаво — дайте мені знати про це у коментарях : )

КІОТО — березень 2015, 7 ночей

Мій хост, М., був власником раменної (від слова “рамен”) і ґестхауса. Цей досвід каучсерфінгу був з елементами workaway, і (як М. потім сам признався) він приймав лише тих, хто хотів допомогти йому з раменною або ґестхаусом. 

Раменна була не проста — бо подавали там (і досі подають) веганський рамен, приготований на соєвому молоці (японською 豆乳ラーメン тōню рāмен). Саме місце знаходилося трохи далі від центральних районів Кіото, було у закутку і думаю, його було не так просто знайти. Там було дуже атмосферно — вузенький вхід поміж стінами будинків, доріжка вистелена круглими камінцями, і м’ягке жовте світло від низеньких ліхтарів. З кімнатки закладу був вид на маленький внутрішній дворик, обгороджений бамбуковим парканом. Там завжди було тихо і спокійно.

Мене поселили у раменній — точніше у кімнаті на другому поверсі — і я була одна-однісінька на всю раменну з вечора і до ранку. 

Тоді заклад називався Мамедзен

Як зручно, що у японців є футони — можна зробити повноцінне спальне місце на клаптику підлоги!

Моя допомога полягала у різних дрібних завданнях. Раз мене попросили почистити дзабутони (подушки для сидіння) валиком з клейким папером (коро-коро). Також, на кухні мала допомагати з приготуванням рамену, хоча одного разу клієнтів зовсім не було, а іншого — працівниця зрозуміла, що їй швидше самій зробити, ніж показати мені як : D У ґестхаусі треба було перевірити опис на airbnb англійською, і зняти постіль. Це власне все за цілий тиждень.

Зупа для рамену була вже готова. Треба було залити нею локшину (яку треба було підварити, здається…) і гарно поскладати зверху всі інґредієнти

Зате веселощів і розваг було дуже багато!

Раз до нас прийшла майстер-суміе, і ми з нею балакали до пізньої ночі (кілька годин після закриття бару-раменної). Вона все ніяк не хотіла вертатися, а опісля мій хост сказав: “Бачиш, яка у мене тяжка робота…”

Іншого разу М. запросив мене на вечірку з його друзями. Вони захоплювалися сигарами, люльками і віскі, і ми пішли у вишукане місце у Кіото, щоб смакувати віскі і курити сигари і люльки. Але оскільки я не п’ю і не курю, я просто насолоджувалася атмосферою і ммм вдосконалювала свою японську : )

Взагалі люльку собі не такою уявляла…!

Іншого дня ми пішли у один заклад, де можна було попасти лише через знайомих (ніхто не перевіряв, але це все про “атмосферу” того закладу). Там заправляла така своєрідна жіночка, навколо якої крутилися молоді працівниці, а за стійкою навколо них тиснулися відвідувачі. Там було таааак шумно, що ледь було чути співрозмовника!

Тоді мені так дивно було, як японці, навіть поважні і вищі за статусом, люблять такі шумні заклади з такою тиснявою і хаосом (насправді не хаосом, але так вигладало).

Як мені сказали, у тому закладі дуже важливо читати атмосферу (яп. 空気を読む). Наприклад, та хазяйка-жіночка може перед тобою поставити якусь страву, навіть якщо ти її не замовляв, і сказати, “Ось, це смачно, їж”. Потрібно подякувати і прийняти, по іншому ніяк! Ще вона раз прокричала на весь заклад “Єс! Я продала всю (таку-то) рибу”. Божевільне місце!

В Японії популярні і класні заклади (наприклад, раменні і ідзакая), перед якими стоїть черга, інколи можуть виглядати дуже старими, потасканими, не дуже чистими, з кіптявою на стінах, тісними, шумними, з кричащими працівниками, які на весь голос кричатимуть Ірашшяїмасе~~~ (Ласкаво просимо), або кричатимуть замовлення, щоб на кухні хтось там почув і крикнув у відповідь, і вам здаватиметься, що навколо повний хаос і божевілля!


Саме тоді М. каже мені щось на кшталт: “А ось дивися, ця дівчина живе у Курашікі, заїжджай до неї по дорозі назад!” Сила його статусу, авторитету і ієрархічних стосунків, а можливо і просто його характеру, не залишила ні мені, ні тій нещасній дівчині виходу, тож по дорозі додому я ще заїхала у Курашікі у префектурі Окаяма, але це вже зовсім інша історія.

М. також грає на шякухачі

ОЙТА — лютий 2015

У Ойті я зупинялася в журналіста А. Тоді я усвідомила, яка тяжка робота журналіста. Протягом нашої вечері у маленькій затишній ідзакая на кілька людей з неймовірно смачною рибою, А. на телефон приходили сповіщення про новини, які він одразу перевіряв, а одного дня працював до ранку, бо багато чого відбувалося.

Незважаючи на таку зайнятість і елементарно втому, А. вирішив звозити мене у паровий онсен, і зробити це тоді, коли у нього є час: перед роботою. Тож ми встали о 5-ій ранку для цього : D

Він також запросив мене у караоке з його співробітниками і босом, що було дуже мило з його сторони! Пам’ятаю, як він дуже гарно співав дивні, старі і часто веселі пісні. Якщо ви почуєте, що я наспівую пісню 俺ら東京行ぐだ, то знайте, що я почула це від А. з Ойти (ось ця пісня на Youtube — ще подейкують, що це найстаріша пісня в стилі реп у Японії. До речі, вийшла вона 1984 року. Також буде цікаво, якщо ви вивчаєте японську — там класні слова!)

Окрім того, що А. вразив мене своїм бажанням подарувати мені класний досвід, жертвуючи своїм сном і силами, він також показав мені приклад, якому я почала слідувати: я вперше отримала ключі від квартири хоста на час свого перебування!
Можлива, така довіра була подарунком чи винагородою за мою довіру — своїй інтуїції, всесвіту і А., адже я зупинялася наодинці з чоловіком :Р

КАКОҐАВА, Хьоґо-кен — листопад 2014

Зустріч з Х. я вважаю доленосною — вона змінила моє життя. 

Взагалі серед каучсерферів не так багато “звичайних” японців, більшість з них інші у різних значеннях. Але Х. був квінтесенцією всього незвичайного і загадкового.

Незвично для японця, він не працював, і ніколи не вчився в університеті, хоча був одним з найосвіченіших і нарозумніших японців, яких я зустрічала. Він мріяв об’їздити весь світ, відвідуючи різні глухі села, і не бачив себе у японському суспільстві. Його повсякденне життя було сповнене пригод — він їх просто притягував, але при цьому був людиною, у якій відчувалася глибина, повага і серйозність. Він не мав мобільного телефону, профілів у соціальних мережах і користувався паперовими картами.

Окрім замку Хімеджі і навколишніх садів у період червоних кленів, Кобе, і якоїсь дамби (можливо, першої у моєму житті — з того часу я “запала” на дамби!), він показав мені свою школу (це все супроводжувалося розмовами з пересічними незнайомими людьми або учнями), а також багатоповерхівку, де він колись жив.
У японських висотках зазвичай немає під’їздів, а доступ до всіх квартир відкритий. Він розказував, як на його очах сусідка вчинила самогубство стрибнувши вниз…

Протягом всього часу він дуже прискіпливо вчив мене кансайського діалекту, і врешті вдовольнився результатом  — я склала іспит правильної інтонації なんでやねん!(не візьмуся це перекладати…) і отримала знижку на фестивалі на печиво після свого кавайного まけて (щось на кшталт “продайте дешевше”).

А потім ми втрьох з його другом поїхали на вершину гори за нічним видом на Кобе по серпантиновій дорозі на шаленій (для такої дороги) швидкості, і на вершині домовилися зустрітися там колись ще раз.

Але я знала, що цього не станеться, і що після цього ми можливо більше не побачимося, бо він вважав, що більшості небезпечно з ним дружити.
Тож він так і залишиться для мене загадкою, і особливою людиною, яка ще досі живе у моєму світі і впливає на моє життя своїм прикладом.

Після цієї подорожі я стала на істинний путь імпровізованих мандрів — тому що якби я не купила зворотнього квитка наперед, я могла б залишитися на довше… І це саме Х. навчив мене 人生、出たとこ勝負

НАҐОЯ — березень 2018

Наґоя була моїм проміжним пунктом у автостопі на захід від Токіо. Тут я знайшла пару старших людей, які зразу ж написали, що з нетерпінням чекають моєї української страви! Я не є великим кухарем, до того ж була проблема із закупкою продуктів, тому я трохи переживала.

Але це все було дарма! Це були люди, які змусили відчути себе наче вдома. 

Жіночка Чійоко, як на мене, була втіленням жіночності і спокою. Вона розказувала, як ходила на уроки зав’язування кімоно, ікебани, і всяких інших мистецьких штук — те, що японки колись мали робити, щоб вийти заміж. Саме тут я вперше поміряла кімоно — і я рада, що я отримала цей особливий досвід саме з Чійоко-сан!

Я насолоджувалася і була зачарована атмосферою в хаті: такою спокійною, неспішною. Ми милувалися малюнками на цукерках, красою керамічного посуду, співом пташки уґуїсу, яка співає лише у тихих спокійних місцинах і саме у той час. Ми куштували рибу, яка смачна саме у той час весни (забула її назву!).
Це була така Японія, якою я її уявляла з самого початку!

Чоловік М., натомість, великий мандрівник і любитель пригод. Він дуже цікавиться корінними племенами, наприклад, айну на Хоккайдо, або індіанцями у США. А цього року він подорожував Камчаткою. Можливо, якось зустрінемо його і в Україні : )

Не можу не згадати про грілку у моєму ліжку, яка стала для мене приємним сюрпризом у ще холодний березень!

Дуже класно, що є такі відкриті, привітні і щасливі старші пари на каучсерфінгу, які так охоче діляться культурою своєї країни! ^^

Наша інтернаціональна вечеря (точніше, її частина :Р)

5. ЙОКОХАМА — березень 2018

До цього каучсерфінгу мене змусили обставини: треба було встигнути на весілля друга на 3-тю годину, в той час як чек-ін у більшості вільного житла починався з 2-ої. Щоб уникнути лишнього стресу і переживань я вирішила шукати хоста, і в кінці кінців мій запит прийняла японка Ю.
Вона сказала що вона вільна у той день і ми можемо провести час разом — я так хотіла розпитати її, як себе поводити, що робити, і просто побалакати з кимось, щоб не так переживати.

Проте ближче до моєї поїздки виявилося, що у день мого весілля вона має заняття з танців, і її не буде вдома цілий день — тож я мала лише трошки часу, щоб заїхати до неї, залишити лишні речі, спакувати плаття і взуття і піти кудись гуляти : D

І мені так чудно було, наскільки вона невимушено так зі мною вчинила! Хоча насправді вже зараз я не сприймаю це як щось незвичайне і прийняла як одну з норм. У каучсерфінгу справді варто бути готовим до всього : D

Тим не менше, цей досвід я відношу до одного з найкращих, бо Ю. — дуже сильна, весела і життєрадісна.
Вона живе цікавим життям, незважаючи на відповідальну і стресову роботу, і вміє цікаво і весело проводити свій вільний час. Насправді, це все так відчувається, і атмосфера в домі теж це дуже передає.

І я знову ж таки переконалася, що люди з Кансаю (а вона з Осаки) інші. Мої знайомі-японці іноді кажуть, що це не Японія. Інколи здається, що це правда!

До речі, на її прохання я весь час говорила англійською — власне, це одна з причин, чому вона розпочала каучсерфінг. Але я думаю, що може статися таке, що вона раптово для всіх поїде подорожувати по світу : D

Це лише маленька частинка мого досвіду по каучсерфінгу у Японії. Зрештою, я навіть не згадала про гостювання у своїх вже друзів, які зупинялися у мене вдома в Україні!

Каучсерфінг дає ідеальні умови для того, щоб якомога більше пізнати людину і подружитися — короткий період гостювання, коли ви ще не встигаєте одне одному надоїсти, а натомість дає можливість вкласти все найсоковитіше у кілька днів; це відсутність тиску, адже невідомо, чи побачитеся ви коли-небудь знову; і це право розпитати про все на світі, не змусивши подумати чого-небудь лишнього : D

А чи користуєтесь ви каучсерфінгом? Буду рада почитати про ваш досвід у коментарях!
(для того, щоб залишити коментар, не обов‘язково вводити емейл)

p.s. У цій статті я поділилася лише своїм досвідом, найкращими його моментами. Досвід каучсерфінгу у всіх різний. Я також ні до чого не закликаю і не даю ніяких порад у цій статті.

 

Рьокан: більше ніж просто місце для ночівлі

Рьокан: більше ніж просто місце для ночівлі

Якщо ви плануєте подорож до Японії і хочете отримати автентичний японський досвід, проживання у традиційному японському готелі — рьокані — це та можливість, яку не варто пропустити.
Кажу про це з власного досвіду!

Тавараяма-онсен, префектура Ямаґучі. https://visit-nagato.com/

Рьока́н (旅館) дуже відрізняється від звичних нам готелів.
Основними його особливостями є номери у японському стилі з татамі-підлогою, футоном замість ліжка, публічна купальня з водою з гарячих джерел і можливість покуштувати місцевої традиційної їжі.

Варто зазначити, що є різні види рьоканів, залежно від розміру, ціни і стилю. Деякі зовні не відрізнятимуться від звичайного багатоповерхового готелю і матимуть сотні номерів. Є і невеликі затишні рьокани лише на кілька номерів.
Але загалом рьокани славляться своїм відмінним сервісом і атмосферою: всі працівники зазвичай одягнені у японське традиційне вбрання.

В середньому ціна проживання у рьокані від 15000 до 25000 єн (150-250$) за особу за ніч. Звичайно, таке помешкання не на кожен день вашої мандрівки, це радше особливий досвід у вашій подорожі. Зазвичай у ціну входить вечеря і сніданок, або щось одне з двох. Хоча є рьокани, які мають варіант проживання без харчування (японською 素泊まり судомарі).

Ця стаття покликана ознайомити вас з проживанням у рьокані, щоб ви змогли без зайвих стресів та переживань повністю насолодитися цим досвідом.

Далі мова йтиме про: номери у рьокані, юката і як її вдягати, про купальні та як себе у них поводити, про харчування, бронювання рьокану та чек-ін.

三河屋旅館 (神奈川県/小涌谷温泉) Зображення з сайту: https://onsen.jal.co.jp/

НОМЕР У РЬОКАНІ

Кімната може вас вразити своєю мінімалістичністю.
Спершу там може не бути нічого окрім низького стола дзатаку (座卓) та крісел дзаісу (座椅子) навколо нього.
Ліжка чи інших високих меблів ви там не знайдете. Ціла підлога, встелена татамі, ваша! Як на мене, це дуже ефективне використання простору ^^

Футон (布団 — тонкий матрас) знаходиться у шафі у стіні, і вам його розстелять після вечері (так, самому це не потрібно робити!)
Зазвичай у кімнаті ви також знайдете телевізор, маленький холодильник і сейф, а на столі — солодощі і все необхідне, щоб приготувати собі чай.

Увага! Не завжди вбиральня є у номері. А ванна/душ — це взагалі рідкість.

ЮКАТА 

У номері ви також знайдете юката (浴衣) — легке бавовняне кімоно, а у холодніші періоди — також хаорі (羽織 —накидка з цупкішої тканини).
Юката можна носити весь час протягом вашого проживання у рьокані: у ній можна піти у купальню, на вечерю, у ній можна спати. А якщо це місцина з гарячими джерелами — у ній можна гуляти і по вулиці.
У деяких рьоканах спеціально для цього також надають ґета (下駄) — дерев’яні в’єтнамки (і спеціальні для цього шкарпетки).

Увага! Юкату (і рушники) додому забирати не можна.

Як одягати юката:

Вдягають юката на нижню білизну.
Одягається вона так як халат, але ліва сторона йде поверх нижньої (у Японії праву сторону заправляють наверх для мерців). Пояс замотується спереду назад і знову наперед.

До речі, рукави служать кишеньками і у них можна щось носити 🙂

Проїхати відстань 130 км можна за ~40$ поїздом на Хоккайдо

Зазвичай ви знайдете пояс обі складений п‘ятикутником

ОНСЕН • КУПАЛЬНЯ

Купальня (або купальні) є публічною і поділена за статями (знаходиться вона у приміщенні).
У багатьох рьоканах також є ротенбуро (露天風呂) — купальня на відкритому повітрі (зазвичай вона не є окремою купальнею, а продовженням тієї у приміщенні). 

Деякі ванни бувають змішаними (для обох статей) — називають їх конйоку (混浴), хоча їх кількість дуже зменшилася останнім часом через малу кількість користувачів (думаю, ви розумієте, якої статі :D)
Деякі рьокани також мають приватні купальні для пар і сімей — кашікірі-буро (貸切風呂); вони менші і потребують окремого бронювання.

Гості рьоканів зазвичай купаються до вечері, після вечері та вранці до сніданку. Тобто більше одного разу!

Увага! Купальня відкрита у встановлені години, тож при чек-іні уточніть години роботи.
            Також, жіноча і чоловіча частина можуть мінятися місцями, тому акуратно 🙂

Словом онсен позначають японські гарячі джерела, а також купальні з водою з гарячих джерел.

 

Вода з різних гарячих джерел має різний склад, і віповідно, може мати незвичайний колір :Р
福一 (群馬県/伊香保温泉) Зображення з сайту: https://onsen.jal.co.jp/

鴨川グランドホテル (千葉県/鴨川温泉) Зображення з сайту: https://onsen.jal.co.jp/ 

ЯК ПОВОДИТИ СЕБЕ У КУПАЛЬНІ

1. Принесіть з собою два рушники з номера (якщо у номері немає маленького, тоді можливо він буде доступний у самій купальні).

2. Перейшовши за шторку у частину купальні для вашої статі, ви потратипе у переодягальню. Тут потрібно повністю роздягнутися і залишити речі у кошику або локері (цінні речі можна залишити у сейфі заздалегідь; я також залишаю окуляри, бо з них не буде користі у ванні). Разом з речима залишіть і великий рушник, а меленький беріть з собою.  

Увага! Далі заходити у купальнику чи нижній білизні не можна. Лише у чому мати народила 😛

3. Далі потрібно зайти у те запотіле приміщення і прийняти душ. Перед душем буде кріселко з мидницею на ньому. Також має бути шампунь і мило. Ретельно помийтеся (не так, як перед басейном) сидячи (щоб вода не бризкала на інших), використовуючи маленький рушник як губку.
Після того, ви можете залазити у саму ванну.

До речі, у ванні не можна плавати чи мочити голову (якщо у вас довге волосся, можна принести резинку до волосся і зібрати його у пучок). Маленький рушник також намочувати у ванні не можна; зазвичай японці кладуть його собі на голову, що раджу робити і вам 🙂

4. Після ванни сполосніться водою під душем та протріться рушником перед поверненням до роздягалки, щоб не намочити підлогу.

Думаю, зайвим є казати, що у купальні, в тому числі і в переодягалці, краще не користуватися телефонами або фотоапаратами / камерами 😛

Вхід для жінок зазвичай за червоною шторкою з ієрогліфом
для чоловіків 
 за синьою (рідше зеленою) з ієрогліфом

Переодягальня (японською кіґаешіцу 着替え室)

Душ приймають сидячи на стільці

ХАРЧУВАННЯ

Їжа у рьокані буде такою ж особливою, як і весь ваш досвід у рьокані, оскільки там подають набір з більше десятка страв з великою кількістю інґредієнтів, які притаманні саме тій місцевості і тому сезону (порі року). Крім того, прийом їжі у рьокані покликаний принести вам естетичну насолоду.

У будь-якому випадку, буде дуже багато маленьких тарілочок! Інколи там навіть може бути щось сире, що буде готуватися під час самого прийому їжі. Зазвичай у таких випадках на столі буде посудина з вугіллям або іншим горючим, але турбуватися не варто, про вас подбають 🙂

Взагалі їжу можуть подавати у двох місцях: безпосередньо вам у номер або у великій залі для всіх разом.
Якщо їжу принесуть вам безпосередньо у номер, тоді все вже буде приготоване і їстівне.
Якщо ви їстимете у великій залі разом з усіма — тоді можете глянути, як роблять інші гості рьокану.

Як ви вже може зрозуміли, меню немає і рьокан сам вирішує, що вам подати. Тому, якщо у вас є якісь обмеження у їжі — про це треба повідомити заздалегідь (ідеально — під час бронювання).
Крім того, при чек-ін треба уточнити, коли буде вечеря/сніданок, і де саме це відбуватиметься. 

Увага! У харчування алкоголь не включено, але його можна замовити за додаткову плату.

ДЕ ЗАБРОНЮВАТИ

Важливо: рьокани зазвичай не приймають одиноких мандрівників! У кімнаті може проживати від двох до чотирьох осіб.

При бронюванні рьокану зверніть увагу на локацію — це не менш важливо, ніж сам рьокан! Якщо це містечко з гарячими джерелами, спробуйте пошукати інформацію про нього. Атмосфера навколо є дуже важливою для класного досвіду! Деякі рьокани занепадають і можуть бути радше моторошним місцем без жвавості людей.

Бронювати рьокани варто заздалегідь, бо приготування їжі потребує часу. Також не забудьте повідомити про свої обмеження у їжі при бронюванні.

Бронювати рьокани можна на таких сайтах:
japanican.com (англ.)
booking.com (у боковій панелі обрати “рьокан”)
travel.rakuten.com (англ., у боковій панелі обрати “Ryokan”)
jalan.net (англ., у боковій панелі обрати “Ryokan”)

Ціна у рьоканах нараховується за ніч за людину. 

ПОСЕЛЕННЯ

Поселення зазвичай починається з 15:00-16:00, а вечеря в районі 18:00-19:00, тому розраховуйте свій час так, щоб встигнути на вечерю, а в ідеалі — ще й розслабитися та відпочити у купальні до вечері.

Ввійшовши у рьокан, ви потрапите у ґенкан (玄関), де буде нижчий рівень підлоги зі сходинкою на вищий. На цьому нижчому рівні треба роззутися, і вдягнути тапочки, які будуть на вищому рівні, або які вам подадуть.

Під час чек-іну уточніть час, коли можна скористатися купальнею, де знаходиться купальня, коли і де проходитиме вечеря.

Коли зайдете у кімнату, не забудьте роззутися (також може бути два рівні підлоги — взуття треба залишити на нижньому). Ходити по татамі у тапочках не можна.

鬼怒川グランドホテル 夢の季 (栃木県/鬼怒川温泉) Зображення з сайту: https://onsen.jal.co.jp/

 

Тепер ви інформаційно готові до дуже японського досвіду — зупинитися у рьокані. 

Буду щаслива почути про ваш досвід! Залишайте свої враження та історії у коментарях!

Подорож Японією: підсумки + бюджет

Подорож Японією: підсумки + бюджет

Привіт!
Вже літо, і здається, що моя подорож Японією була так давно, але я ще досі вам не розповіла про її підсумки…

У цій статті я планую це виправити, і розповісти про маршрут моєї подорожі, пересування, житло, їжу та кінцевий бюджет. 

Думаю, ця інформація буде корисною для тих, хто мріє про подорож Японією, або вже її планує! Та й взагалі всім, хто цікавиться Японією та мандрівками.

вперше приміряла кімоно — зупинившись по Couchsurfing у Наґої

З самого початку у мене були дуже амбітні плани на цю подорож — я поверталася у Японію після 2-х з половиною років, і мені хотілося відвідати друзів, а також дуже багато місць, де я ще не була.

Тому мою подорож можна поділити на 2 умовні частини:

1. з Токіо до Фукуоки — це відвідини друзів
2. з Хоккайдо до Токіо — це відвідини місць

Ось маршрут моєї подорожі на карті:

Насправді з Хоккайдо він був приблизним, і я імпровізувала по ходу.

Чесно кажучи, так, я відвідала Хоккайдо і північні префектури острова Хоншю, але обов’язково поїду туди ще раз, бо хочу їх краще дослідити! Місяця на все було надто мало…

Подорож я запланувала на 26 днів — так було найоптимальніше по ціні на квитки на літак і по терміну перебування по туристичній візі (до 30-ти днів).

15 березня — 10 квітня
Ці дати звучать класно, оскільки це період цвітіння сакури, однак коли я покидала Фукуоку — сакура ще не повністю цвіла, а на Хоккайдо ще лежав сніг, і було доволі холодно (при тому що було потепління, коли ми приїхали). З сезоном на Хоккайдо я прогадала (чесно, я так хотіла на Хоккайдо, що я не думала про сезон — мені було все одно). Однак з сакурою все-таки зустрілася по дорозі до Токіо!

Отже, маленька порада: їдьте на Хоккайдо з травня і літом. 

Пересування

Була ідея проїхати якомога більше автостопом, але оскільки сам автостоп не був моєю основною метою, я також користувалася поїздом, коли не вистачало часу/падав дощ/ніхто не зупинявся (не швидкісним поїздом, а найдешевшою повільною електричкою).
Про автостоп у Японії я написала окрему статтю.

Додам лиш, що і з транспортом я імпровізувала на повну, та й в принципі як і зі всім.

Висновок: пересування займало багато часу, але автостоп того вартий! 

Проїхати відстань 130 км можна за ~40$ поїздом на Хоккайдо

Проїхати відстань 130 км можна за ~40$ поїздом на Хоккайдо

Житло

У першій частині подорожі (яка була спланована) я зупинялася з каучсерферами і з друзями.

Каучсерфінг я знайшла у Йокогамі і Наґої, і це було по-особливому і незабутньо!
У Наґої я обрала сім’ю на окраїні, і не могла повірити своєму щастю — наскільки привітними вони були, та наскільки приємно з ними було поспілкуватися та проводити час разом!

До речі, мені вдалося навіть записати інтерв’ю з жіночкою з цієї сім’ї, яка була для мене втіленням такої японської жіночності, і загалом японськості! Очікуйте незабаром (а ще краще, додайте мені мотивації у коментарях)
Все-таки ще раз переконуюся про принцип “Не важливо де, а важливо з ким”.

У другій частині подорожі (яка була імпровізованою) житло бронювалося у той же ж день ввечері (куди ж знати куди доберемося у той день?).
Тут я зрозуміла, що хостели у Японії існують лише там, де приїжджає багато туристів, тобто поза Кіото/Токіо/Осакою вони радше рідкість.

Капсульні готелі і бізнес-готелі — це були найоптимальніші варіанти, тому зазвичай я зупинялася у бізнес-готелі, ціна якого починалася від 20 доларів/людину.

Висновок: житло у Японії багато тягне, якщо ви їдете десь далі від популярних туристичних міст.

ビジホ (біджі-хо) — бізнес-готелі — однакові у всій Японії, і мають однаковий план кімнати… як швидко вони набридають своєю однаковістю…

Їжа

Їжа у Японії — це святе.

Кожна подорож для японців включає куштування місцевих страв — бо кожна місцина має щось особливе! Тому я для себе вирішила їсти у закладах харчування хоча б раз на день.

У Японії їжа смачна, і є дуже багато класних закладів, оскільки японці відвідують їх часто, і для них це звична справа. До того ж, вони працюють допізна. Тому вибір місцин є великий, але тим не менше буває важко визначитися (особливо якщо ти не їш м’яса). Вибір закладу інколи займав у мене дууууже багато часу.

Але також у мене був список закладів харчування, які я хотіла відвідати, і список страв, які я хотіла поїсти, головним чином тому, що кожен з них для мене був сповнений спогадів і асоціювався з різними частинами мого життя у Японії.
Взагалі, про їжу треба писати окрему статтю 😀

Але однозначно скажу одне: у Японії куштування якоїсь страви може бути метою мандрівки.

У комбіні — цілодобових універмагах, які є всюди — можна знайти багато смачненького і цікавого, як ось цей десерт із зеленим чаєм, ням-ням!

Витрати
(рахую за курсом на момент подорожі: 1 долар = 105 єн. На момент написання статті курс вищий)

Загалом я витратила 1711$ = авіаквиток 769$ + 892$ за 26 днів + витрати на візу ~50$

По статтях витрат:

— Їжа 220$ (завдяки друзям / каучсерферам і іншим добрим людям, які мене пригощали)
— Транспорт 311$ (завдяки автостопу, яким я проїхала 2/3 всіх відстаней, але включно з внутрішнім перельотом Фукуока — Саппоро 60$)
— Житло 332$ / 15 ночей (завдяки друзям, каучсерферам, і просто добрим людям)

Напевно, у Нікко я єдиний раз за всю подорож витратила гроші на те, щоб подивитися туристичну пам‘ятку

А тепер трошки психологічного

Що я очікувала від цієї подорожі 

У цій подорожі я намагалася якомога більше уникати великих міст, але це було важко зробити через те, що житло найдешевше саме у великих містах, і туди легше і швидше дістатися.

Я також мріяла відвідати онсен (гаряче джерело) на відкритому повітрі, і неймовірно щаслива, що мені це вдалося!

А ще ця подорож була великою мірою імпровізована (у мене всі подорожі такі — такий вже мій стиль мандрівок). Де я буду завтра? Що я буду робити завтра? Я не знаю, і мене це захоплює! Думаю, що якщо на повну довіритись богам, вони зроблять все так, як краще для тебе, і інколи зі справжніми подарунками долі, які було б неможливо спланувати самому!

Крім того, я хотіла подивитися, які в мене будуть враження від Японії цього разу. Після року життя в Японії у мене склалася певна думка про японців (про що написала у статті “І як там?”), але за 2 роки після Японії я виросла, багато що зрозуміла, і мені було цікаво, як нова удосконалена Оля сприйме Японію.

Продираєшся стежкою у лісі серед глибокого снігу, знімаєш всі светри і відігріваєшся у гарячій водичці серед природи! Клас!

Враження

— Найкращі спогади залишилися про автостоп все-таки! Всі люди, яких я зустріла завдяки автостопу були класними і робили мене кращими своєю добротою. Крім того, каучсерфінг у Наґої! А ще класно, що є друзі, з якими можна зустрітися і поспілкуватися!

— Також найбільш пам’ятні моменти з подорожі все-таки не з великих міст, а з місць з красивою природою. Наступного разу хочеться більше часу, щоб не спішитися, і відвідати більше таких віддалених місць!

Більше дізналася про Японію, і хочеться ще! Японію дуже цікаво пізнавати, і думаю, у мене від цього трохи залежність (але я люблю пізнавати через свій власний досвід, а не досвід інших людей :P) Японська мова у цьому плані відіграє дуже велику роль. 

— І найголовніше — цього разу я себе вже не сприймала там чужорідним елементом, чи ґайджіном. Можливо, через те, що я після того жила у США, де навколо всі іноземці, і я до цього звикла і по-іншому почала сприймати. Я не думала, що моя зовнішність видає мою іноземність, та й взагалі частково у мене було таке враження, наче я додому вернулась.
Під час автостопу інколи мене навіть не сприймали за іноземку, а думали, що я — наполовину японка, напевно? Хз, але це було дуже приємно.
І теми під час автостопу були глибокими..

Те, як тебе сприймають, залежить від того, як ти налаштований.
І це, мабуть, найголовніше, що я винесла з цієї подорожі.


А чим саме я займалася у цій мандрівці, можете почитати у Facebook або Instagram за хештегом #японія26днів

А тепер я б хотіла почути від вас! Поділіться мандрівкою своєї мрії до Японії 🙂 Або подорожжю до Японії, яку ви вже здійснили ^^ 
Коментарі та питання вітаються!

 

Якщо стаття корисна, підписуйтеся на оновлення на блозі, щоб нічого не пропустити! 🙂

Автостоп у Японії: мій досвід, історії та поради

Автостоп у Японії: мій досвід, історії та поради

Автоспин — це, можливо, мій найкращий досвід у Японії! З точки зору того, хто говорить японською, це класна можливість поспілкуватися з найрізноманітнішими людьми і зібрати багато інформації про ту чи іншу місцевість (як компенсація відсутності спілкування через каучсерфінг).

Я дуже багато подорожувала автостопом протягом року свого навчання у Японії 3 роки тому, проїхавши приблизно 10 000 км більше ніж у 100 машинах.

Я також подорожувала автоспином під час своєї останньої місячної подорожі Японією, про яку писала у Facebook та Instagram за хештегом #японія26днів. Мені не вдалося здійснити навколо-японську подорож автостопом, тому що це не було моїм пріоритетом, а також через деякі особливості різних регіонів, але ось що мені вдалося:

• проїхала автостопом 1680 км (з 2480, тобто 2/3 усієї відстані)
• у 31-ній машині (сама лише 5 машин, а решту з різними японцями)
• обмінялася контактами і домовилася зустрітися ще раз з 4-ма людьми
• вперше їхала у кемпінг-машині
• вперше стопила втрьох
• один раз ненавмисно застопила у ресторані
• вперше стопила на Хоккайдо та районі Тохоку (північ о-ва Хоншю)
• кілька повних провалів у автоспині

 

Раніше, до цієї подорожі, я стопила лише на захід від Токіо, включно з Окінавою, і не дуже часто стикалася з труднощами. До того ж, зазвичай швидкість пересування там досить висока через те, що японці послуговуються (платними) хайвеями.

Однак, Хоккайдо і Тохоку — це був зовсім інший світ. По-перше, ми приїхали у час, коли ще лежав сніг, швидко темніло (десь 17:30 вже було темно), мало що працювало після 4-ої дня, якщо взагалі було відкрито, і здавалося, що люди весь час сидять дома і взагалі мало пересуваються.

Тим не менше, наші подорожі автостопом були дуже яскравими, і у мене залишилося багато класних спогадів, які зігрівають душу!

 

Ось декілька історій:

① Токіо — Наґоя 300 км

Чоловік і жінка, які якраз відправили свою доньку до Токіо на навчання, і верталися додому до Наґої. З ними було дуже легко розмовляти, і мама кілька разів повторювала, що як класно, що я їм попалася і склала компанію, бо так їм немає часу сумувати і веселіше їхати. На час цієї поїздки я відчула себе наче їхньою донькою!

До речі, ось про що ми говорили (окрім того, що поділилися своїми історіями):
      • про окодзукай (кишенькові гроші) для чоловіків — у Японії досить часто жінка розпоряджається фінансами, і виділяє чоловіку певну суму на місяць. І ось, мама така: “які чоловіки бідні, що вони мають виживати на маленьку суму кишенькових грошей. Така от у світі несправедливість. Ось у нашій сім‘ї не так, я виділяю більшу суму”. І чоловік такий: “Серйозно?!” Було весело! 😀
     • про бенібана — квітки, які містять червоний барвник, але раніше їх дівчата збирали голими руками, і барвник ставав ще червонішим від крові від колючок.

 

② Сервісна зупинка Сабаґава на хайвеї — залізнична станція Юда-онсен 20 км (префектура Ямаґучі)

20 км, які, здавалося, тягнулися вічність, бо були вони в компанії шести сараріманів (офісних працівників), які їхали собі відпочити (корпоративна поїздка) і вже собі трохи хильнули. Мені вони сказали сісти між ними, а потім захоплювалися, яка я смілива…

Після вже звичних відповідей на запитання, шо я хто я і взагалі чому говорю японською і вирішила її вивчати, мені стало не по собі від їхніх жартів і підколювань одне одного (і мене в тому числі), а особливо чувака на кличку “білий ведмідь” – хоча мені він видався найнормальнішим з них усіх, і був для мене моральною підтримкою і опорою.

Серед того всього один чувак ззаді витягує тисячну купюру з гаманця (я така, “що вже зараз буде! навіщо!”), згинає наполовину у місці лиця, і каже: “Подивися на ліву половину лиця, і праву. Що думаєш? Не нагадує тобі єврея?” І тут раптом всім вже весело не було, і ми балакали на серйозну тему (яка була популярною під час всієї подорожі Японії — якось так попало), але ненадовго.

В останні хвилини найбалакучіший чувак справа від мене весь час повторював: “Ти напевно думаєш, “коли вже, ну коли ми вже доїдемо?! ну скільки ще!? хочу вже пошвидше вийти з машини!” не переживай, ще трошки”. Він просто читав мої думки.

Сама дивуюся своїй сміливості після цього…

 

③ Муроран — станція Коґане 12 км: Сакемото-сан

Іноді під час автостопу у Японії попадаються люди, які, як тільки побачать стоперів, наче втрачають голову: вони можуть перелаштуватися з крайньої смуги на 3 смуги у заторах на відстані 30-40 метрів, а можуть не думаючи зразу ж розвернутися, махати вам руками, бібікати, і просто неймовірно хотіти вас підвезти. Так сталося цього разу!

Сакемото-сан був якраз під час роботи на машині, яка перевозить саке, але його це не зупинило: мене посадили у буду невеличкої вантажівочки на кошик з-під пляшок, і я сиділа поміж пива і різного алкоголю. Сакемото-сан був дуже балакучий, і почувши нашу історію, він зробив те, що досі ніхто не робив: запропонував нам житло 😀 (О так, це сталося!) Житлом виявилася ціла 2-кімнатна японська квартира у старому щось на зразок готелі біля курортного містечка з видом на озеро Томакомай.

Жаль лиш, що не вийшло з ним поспілкуватися більше… бо він дуже цікава особистість 🙂

 

④ Аеропорт Шін-Чітосе на Хоккайдо — Зупинка на хайвеї Ноппоро 50 км

У мене були великі очікування до автостопу на Хоккайдо, тому я вирішила стопити зразу ж біля аеропорту. Була широка дорога з великою швидкістю, без хорошого місця, де можна було б зупинитися, навколо нічого (дуже незвично для Японії), просто рівнина і сильний холодний вітер. Ми вже здалися, йшли пішки до залізничної станції, коли тут зупиняється чувачок (ми плакат вже опустили). Сказав, що відвозив жінку до аеропорту, і по дорозі туди нас бачив, і що жінка сказала йому нас підвезти, бо інакше цього більше ніхто не зробить 😀

Чувачок був веселий і класний, розказував про Хоккайдо, розказував про те, як на Хоккайдо немає обмежень швидкості, навіть не розказував, а показував! І у саме у той момент на дорогу нізвідки вибігає поліцейський з прапорцем “Зупинись”! Показав зупинитися на перпендикулярній вуличці, де вже було кілька інших таких машин. А потім такий підходить і так весело-весело каже: “Ой, ви трошки перевищили швидкість :D” . Вперше бачу таких веселих поліцейських, і щоб так радісно повідомляли про порушення правил.

Нашого водія забрали у поліцейську машину, тож ми не знаємо, чим все закінчилося, але через деякий час наш водій повернувся, не показуючи своїх почуттів і наче все ще в гуморі. Ось так поліція на Хоккайдо не байдикує! Нагадало Україну кілька років тому, тільки в Україні зустрічні машини більше попереджають…

 

⑤ Моріока — Ішідорія 30 км

Цей автостоп був ще більш незабутній, ніж усі інші, тому що ми навіть не стопили, але наша історія вже почала працювати на нас.

У місті Моріока префектури Івате ми пішли у індійський ресторан поїсти карі, і там, дуже незвично для Японії, офіціантка ні з того ні з сього почала нас розпитувати, звідки ми що ми… Про це почули всі навколо, і 2 жіночки за столик від нас вирішили показати нам одну сакуру у камені, накупити нам японських традиційних солодощів, і підвезти 30 км (до речі, це під час роботи, і було їм не по дорозі!)

Серце готове було вибухнути від доброти усіх цих людей!

 

Надихає?

Обов‘язково раджу спробувати!

Ось детальніше про автостоп у Японії:

У Японії є 高速道路 коосоку дооро — платні швидкісні траси, на яких є サービスエリア саабісу еріа — сервісні зупинки (з ресторанами, магазинами, інколи навіть готелями і гарячими джерелами/спа) і パーキングエリア паакінґу еріа — менші зупинки, але теж зазвичай з магазином. Якщо подорожувати велику відстань, то краще стопити на таких трасах від зупинки до зупинки. Попасти на них можна інколи пішки зі звичайної дороги, і є сенс під‘їхати до них поїздом і трохи перейтися (хоча не на всі можна зайти пішки!). Однозначно, це найкращий спосіб вибратися з Токіо та інших великих міст!

Однак, ця подорож показала, що на Хоккайдо та півночі острова Хоншю хайвеї пустують, особливо у період десь з жовтня до травня, коли холодно і люди мало пересуваються. Але між містами Сендай (370 км на північ від Токіо) і Фукуока (острів Кюшю) завжди є рух і можна спокійно стопити на хайвеї.

У Японії також є 国道 кокудоо — національні дороги, але чесно, мені з ними не везло… Там є місце, де зупинитися (наприклад, автобусні зупинки), але великий потік машин і досить велика швидкість не дають японцям часу подумати і вчасно зреагувати (на мою думку). Винятком є Окінава.

Взагалі всі не-хайвейні дороги називають 一般道 іппандоо (“звичайні дороги”) або 下道 шьтамічі. Автостоп на таких дорогах займає багато часу (ще й тому що дуже відволікаєшся на всякі магазини etc, і пробуєш різні місця для старту — на хайвеї все чітко), і на великі відстані за день не варто розраховувати, але мені такий австоспин дуже до душі, оскільки можна поспілкуватися з місцевими, і зустріти класних людей!

Загалом я зазвичай стоплю з плакатами формату А3 з написом міста чи напрямку, і не тримаю висунутий палець, (хоча якщо це якесь мертве місце і є лише дорога, то ясно, що лише пальця вам буде достатньо :D). Папір та маркер зручно купити у магазині “все по 100 єн” (якщо детальніше, то у пакеті 15 листочків :D)

Ще я пишу фразу 日本語できます, тобто що я говорю японською, щоб японці не боялися зупинитися. Це доволі важливо, і інколи вона впливає на їх вибір, чи підвозити мене, хоча багато все одно перепитують 日本語しゃべれますか?Чи говорите ви японською? 😀

 

Найбільша відстань, яку я проїхала за день — це 700 км, і думаю, що можна розраховувати на швидкість 40-50 км/год у середньому на хайвеї у проміжку між Сендаєм і Фукуокою.

У дощ стопити важко (дощем я називаю те, від чого можна промокнути), у такі дні я їду поїздом. Також як стемніє, стопити не раджу — практика показує, що це трата часу.

Ось деякі поради:

1. Треба хоч якусь японську, хоч кілька фраз…
Хоча би вміти сказати, що ви з України, чим ви займаєтеся, куди ви їдете і т.п. Японці зі своєї сторони говоритимуть до вас повільно, чітко і простенькими фразами, що дуже допомагає 🙂

2. Обов‘язково раджу мати паперову карту.
Якщо це хайвеї, то карти платних доріг можна знайти на кожній зупинці на хайвеї безкоштовно. Хоча вони і японською, ви завжди можете попросити водія тикнути пальцем куди він або вона їде, і де може вас висадити. Такі карти також стануть в пригоді і для інших доріг.
Карта на телефоні не дуже зручна.

3. Раджу писати назви міст на папері японською (просто скопіюйте, якщо не в курсі як писати японською).

На папері варто також писати не лише назву міста, а додати слово 方面 хоомен “напрямок”, наприклад 京都方面 кьоото хоомен — у напрямку до Кіото. Так вас підвозитимуть і ті, кому по дорозі, бо інакше подумають, що ви хочете саме у Кіото, і у вас буде менше шансів.

До речі, це не діє у Хоккайдо — там нам казали писати кожне місто окремо. Наприклад, я їду до Томакомай, і по дорозі є Фурано, Такікава, Івамідзава з більш-менш великих міст. Написати “у напрямку до Томакомай” не так діятиме як писати кожного разу наступне місто… (з мого досвіду і з того, що нам казали люди).

4. Завжди раджу мати запасний план.
Це особливо важливо у Хоккайдо і північних районах Хоккайдо, на острові Кюшю, а також звичайних дорогах. Ось як роблю це я: шукаю наперед розклад поїздів (коли останній поїзд) і відстань до станції, і приблизно розраховую, до якої години я можу стопити, і коли треба буде вертатися, якщо ніхто не зупиниться. Під час цієї подорожі у мене був не один фейл, і раніше я теж бувало ночувала на хайвеї. Це незабутньо, але більше я такого не хочу 😀

5. Питайте місцевих, як краще доїхати і де краще стояти, але не завжди враховуйте їх думку.
Те, що на карті є дорога ще нічого не означає. Інколи люди їздять такими маршрутами, які можуть виглядати дивними для нас, але на це є якась причина. Тому питатися і слухати, що кажуть місцеві — це правильно, але також варто розуміти, що інколи вони можуть помилятися. 

6. Якщо вже вас запропонували підвезти, і їм по дорозі, я думаю, краще не відмовлятися.
Наприклад: ви стоїте перед входом на хайвей, вам зупиняється чоловічок, і каже: я не їду хайвеєм, а звичайними дорогами. Але ви хотіли на хайвей, бо далі простіше стопити. Все-таки, думаю, що відмовлятися негарно.
Це і є автостоп — приймати те, що вам пропонують, як подарунки долі. Довіртеся долі, богу etc, і все буде класно!

 

Взагалі, я вважаю, що правило автостопу #1 — це не очікувати, що може статися щось погане, а завжди бути налаштованим на позитив, і дарувати цей позитив людям, які вас підвозять. 

Також, майте на увазі, що від вас залежатиме уявлення японців про іноземців, тому це навіть трошки відповідальність. Хоча загалом іноземцям у Японії багато що прощається, тому

А ви б хотіли спробувати автостоп? 
Чи можливо, у вас вже є такий досвід? З радістю почитала б ваші історії! Feel free to share! 🙂

Також, якщо ви б хотіли спробувати автостоп у Японії, не стидайтеся і пишіть мені! Можу щось порадити ^^

Якщо стаття корисна, підписуйтеся на оновлення на блозі, щоб нічого не пропустити! 🙂

Fuji-Q Highland — один з най-най парків розваг у Японії! Мій досвід і поради

Fuji-Q Highland — один з най-най парків розваг у Японії! Мій досвід і поради

Щоб описати цей парк, можна вжити багато різних най: найбільш захопливий, найпопулярніший, найкрутіший, найстрашніший…!

У цій статті я розповім про мій досвід у цьому парку розваг 😛

Трошки вступу. У Японії є дуже багато парків розваг! Настільки, що в університеті був професор, який спеціалізувався саме на тій темі, і вів курс “Парки розваг у Японії”. (Це був предмет на вибір, і отримати з нього хорошу оцінку було дуже легко, та ще й тема така :D)

На тому курсі у нас були такі теми: “Парки розваг для сімей”, “Парки розваг для побачень”, “Тематичні парки розваг”… Ну ви вловили суть 🙂

Багато з цих парків — світового рівня, так би мовити, і конкурують з іншими, у кого найшвидша гірка, у кого найвища, у кого найшвидше розганяється, і тому подібне. 

Ну тобто це реально зовсім інший світ — щось, чого в Україні немає!


(Ліричний відступ: люблю водити японців/коучсерферів, яких приймаю, у львівський парк культури — бо після Японії зрозуміла, що це повний винос мозгу і шок 😀 спробуйте якось!)

Тож я запалилася відвідати один з цих парків розваг — один неподалік від Кітакюшю пішов мені так непогано, хоча казали, що він старенький і взагалі бе.

І ось я вибралася у один з топових у Японії — Fuji-Q Highland, або Фуджі-кю Хайрандо, якщо японською 🙂

Він знаходиться за дві години від Токіо. Тобто виходить така собі вилазка на день. 

Найпопулярніший pass/квиток туди — це на цілий день, з необмеженими катаннями. Зазвичай всі купують такий квиток, де вже все входить, катаєшся на чому хочеш і більше ні за що не платиш. Коштує він в районі 50 доларів.
Інакше треба платити і за вхід, і за кожен атракціон окремо.

Сам парк розваг, як заведено у всіх нормальних розвинених країнах, знаходиться на закритій території, за вхід на яку треба платити. На тій ж території знаходяться і якісь ресторани (щось таке), щоб пообідати.

Щодо самих атракціонів.

Серед найвідоміших:

  • Фуджіяма — з самого початку десь хвилину повільно підіймається на висоту 79 м, так що ви бачите лише небо, потім на вершині затримується на кілька секунд перед видом на гору Фуджі, а тоді… жара на кілька хвилин (довше, ніж у більшості атракціонів!), зі швидкістю до 130 км/год! 

 

  • Такабішя (мій улюблений) — якщо пам‘ять не підводить, мерша частина атракціону — у суцільній темноті, а згодом — вільне падіння від градусом 121 градус. (Особисто я б сама не зрозуміла, що це означає, але гляньте на фото!)

Фото із сайту https://fujiqhighland.wordpress.com, де є багато інформації про цей парк розваг (англійською)

  • Додонпа — вилітає просто як ракета: за 1,6 секунди розганяється до 180 км/год! Натомість, все дуже скоро закінчується — сам “політ” триває менше хвилини…

 

  • Ееджянайка — чесно, я на цей не наважилася… Там, таке враження, що обертається все і у всі сторони, а самі сидіння наче підвішені зверху і під ногами нічого немає~ Ну і вже стандартна швидкість в районі 120 км/год.

 

Фото із сайту http://www.fujiq.jp/attraction/special/eejanaika/


Приїхавши туди, з зрозуміла, що трошки переоцінила себе, і що це… ну не зовсім для мене…

По-перше, до кожного атракціону була черга 2 години мінімум. 2 години!!! 2 години стояти у живій черзі, на ногах, в очікуванні чогось класно-страшного, а іноді чекати, дивлячись на відео з застереженнями, кому не можна кататися на тих атракціонах. І ти такий стоїш, і думаєш-гадаєш, чи нема у тебе нічого з згаданого у тому відео…

Можливо, я за 2 години чекання перегоріла, а можливо на фоні 2 годин чекання іноді 2 хвилини самого катання взагалі пролітали зі швидкістю світла…

Ще одна штука — за чергою взагалі не видно, що за атракціон, а для мене було важливим, щоб на плечах був якийсь ремінь безпеки у сидінні. Або хоча би були високі сидіння! Але коли я прочекала всю чергу на один атракціон і побачила, що там сидіння по плече, а ремінця на пояс немає, і бокових стінок у сидіннях немає, я трошки не стрималася…

Після 3х атракціонів я вже була ніяка (а це 6 годин!), і мені не хотілося вже нічого…

Черга на кілька поверхів… Буває, треба чекати більше 3ьох годин! o_O

Тож, виходячи зі свого досвіду, можу дати кілька порад, якщо ви збиреєтеся у цей парк атракціонів:

1. Впевніться, що ви таке любите, і на такому рівні! Це важливо!

Я окей зі швидкістю, і кутами такими, що ти паралельно до землі і падаєш вниз, і крутишся вниз головою, і в темноті — все окей, якщо я надійно пристребнута.
У цьому парку у вас така впевненість не завжди є.
Також, впевніться, що вас так просто не укачує, бо інакше ви навряд чи насолодитеся тими атракціонами.

2. Плануйте все наперед!

Особисто я приїхала, а тоді почала розбиратися, які є атракціони і де вони розташовані, та на яких я хочу покататися. І із-за цього я втратила багато часу. Тому що треба так-во: залетів з відкриттям, і зразу зайняв чергу!Варто, можливо, також вивчити карту з атракціонами.

Ще кажуть, що є щось на кшталт Priority Pass — але його можна дістати лише на території парку, і в обмеженій кількості. Вони допоможуть вам зменшити чергу з 2х годин до 5-10 хвилин. На кожен атракціон треба окремий такий квиток, і у ньому вказується часовий проміжок (по годині) і назва атракціону, і коштує в районі 10 доларів (це не з мого досвіду :Р)

3. Їдьте та координуйтеся з друзями

Там випадково ми зустріли своїх одногрупників — і протягнули їх у свою чергу 😛
Ну чесно, не дуже бачила, щоб хтось ще так робив — але все окей, ніхто нічого не сказав (так наші друзі зекономили годину, але все одно ще годину треба було чекати…)

4. Запасіться водою та якоюсь їжею

Якщо ви бюджетні туристи. Щоб ви розуміли: безкоштовної води немає, а вода у пляшках з автоматів у 2 рази дорожча, так само як і, напевно, їжа.

Вже така ніяка після тих всіх черг…

Бюджет:

Квиток вхід + необмеженні катання 5700¥ (залежно від курсу – в районі 53$)
Поїзд/автобус в одну сторону — від 2000¥

Якщо купувати автобус і квиток разом, можна зекономити — вийде в районі 7700¥

+ їжа, вода
+ якщо ви не хочете стояти у чергах, тоді швидкий пропуск 


Якщо підсумувати: я справді можу порекомендувати цей парк для тих, хто любить адреналін! Він реально крутий! 

І ще одне: черги реально добивають морально… Дивлячить назад, думаю, що як вже туди їхати, то краще купити швидкий пропуск і не економити на тому…